Рік тому в муках помирала моя свекруха: злоякісна пухлина «доїдала» її на очах у сім’ї, а ми, особливо останні кілька тижнів, ніяк не могли полегшити її страждання. Трамадол уже не діяв, онкологи визнавали, що потрібен морфін, але… Ось якби вона мучилася в своєму селі, а не в квартирі дітей у місті, — тоді їй виписали б рятівну ін’єкцію, за яку фельдшер змушений відзвітувати порожньою ампулою. Видавати ці ампули, які в певному сенсі рятівні для людей в останні дні їхнього життя, не за місцем реєстрації людини, виявляється, суворо заборонено. За це навіть встановлено кримінальну відповідальність.  

Хоч би скільки траплялося дорожньо-транспортних пригод на наших автошляхах, аварії, в яких потерпають діти, завжди позначені особливим трагізмом і якоюсь вселенською несправедливістю. Бо вони однозначно свідчать про величезну долю вини нас, дорослих: ми, просто кажучи, їх не вберегли, з різних причин чогось не навчили, не застерегли, не виховали… 

Він прийшов у світ ранньою весною. І так само весною, у рік тридцятиліття, обірвалася ниточка його життя. Не стало людини, але залишилися його пісні, його чарівні мелодії. Минають роки, а вони звучать і торкаються найпотаємніших струн душі. Івасюк не загубився у плині часу, відлуння його кроків пам’ятає бруківка старого Львова. Мелодії і поетичні рядки, написані молодим талановитим і самобутнім автором і виконавцем, чарували дивовижною енергетикою, нікого не лишали байдужим. І музика та не старіє, не втрачає своєї яскравості і барв. Душа його пісень жива і досі.

Львів, відколи зазвучали Івасюкові «Червона рута», «Водограй», «Два перстені» і десятки інших, завжди освідчувався в любові молодому композиторові. Його шанобливо вітали ті, хто не був особисто знайомим, а він привітно всміхався кожному незнайомому у відповідь на вітання, може на серці залягла глибокими снігами туга. Слава виявилася річчю непростою, не бракувало недругів, заздрісників і тих, кому не давала спокою популярність молодого таланту... 

Потужний помах крил, махові пір’їни яких творять чутну за сотні метрів «музику», гальмування під час посадки на воду викинутими вперед перетинчастими лапами, граціозні вигини шиї й біле, як сніг, пір’я, що щільно вкриває масивні тулуби, — хто хоч раз у житті не бачив лебедів? Якщо не вільних, готових щомиті піднятися в небо, то хоч би напівсвійських, паркових?
Лебідь — цей цар пташиного світу — дедалі частіше тішить нас своєю присутністю то на якомусь сільському ставкові, де його раніше ніколи не було, то на малих і великих озерах. А ще викликає мало не дитяче захоплення, коли бачиш, як у небі над тобою ширяють птахи завважки 10–13 і більше кілограмів.

Я одинока мати, інвалід ІІ групи загального захворювання. Також разом зі мною живе моя мати, якій 82 роки, учасник війни, лежача хвора людина. Коли мій син навчався у школі, певний час я отримувала соціальну допомогу та допомогу як одинока мати. А потім раптово їх виплачувати перестали. Коли я поскаржилася, їх виплатили за кілька місяців. Потім суттєво ці допомоги зменшили. А зрештою, коли хлопець вступив до вишу, їх взагалі відмінили. І коли він навчався в аспірантурі, ми нічого не отримували також. Хоч я документально доводила, що родина моя малозабезпечена, змушені жити на мою невелику пенсію, ніхто до мене не дослухався.
Хочу дізнатися, чи це було правомірно? 

Р. СЕРБЕНЮК,
м. Вінниця

Хочу дізнатися, яка процедура видачі нового паспорта замість утраченого документа і як довго вона має тривати?
Певний час тому з місцевого центру «Відкрите серце» надіслали запит до голови міста Олександрії, аби допомогти двом людям, які потрапили в складні життєві обставини, відновити втрачені документи. Адже одному з них прийшов час оформляти пільгову пенсію, друга перебуває у центрі соціальної реабілітації і самостійно зробити цього не може.
Проте цей запит був перенаправлений до місцевого відділу внутрішніх справ, а питання й досі залишається невирішеним. Підкажіть, будь ласка, куди слід звернутися, аби пришвидшити процес та розв’язати цю проблему?

В. ДЕМЧЕНКО,
м. Олександрія, Кіровоградська обл.

Селище Вишнівець, що на Тернопільщині, туристи знають передовсім через тутешній замок-палац. Залишилися тут донині й рештки англійського парку та майже трьохсотлітній бук — дерево щастя. Князь Михайло Мнішек був до безтями закоханий у свою другу молоду дружину Уршулю. Щодня їй присвячував власні вірші. Вона ж замовляла для парку нові скульптури з обов’язковим написом: «Коханому Михасеві, який зробив мене найщасливішою жінкою у світі». 
Коли на початку минулого століття новітні вандали знищили скульптури, залишилися самі постаменти з написами. Люди, які приходили сюди, читали цей текст і заливалися сльозами — так зворушувало їх чуже щастя. 

 Зазвичай переведення стрілок годинників відбувається недільної ночі у «глухий час», який Тарас Шевченко у геніальному вступі до «Причинної» влучно охарактеризував: «ще треті півні не співали». Півень — провісник ранку, символ вогню і сонця, всього світлого, що перемагає нічну темряву. У багатьох народів вважається, що співом він прикликає животворне світло, проганяє те непевне, що полюбляє діяти вночі. Зрештою наснажує зробити більше і краще. 

На відміну від Європейської хартії місцевого самоврядування,  яка закріпила право і можливість громад на управління місцевими справами, профільний вітчизняний закон стверджує, що держава гарантує здійснення цього права і реальну можливість його реалізації. На жаль, практика останніх 20 років свідчить, що це лише декларації. І даремно кивати лише на брак політичної волі наших очільників — виконавча влада, вочевидь, не хоче поступатися своїми повноваженнями.  

Проведений правоохоронцями день відкритих дверей став одним із багатьох заходів, які регулярно проходять на Житомирщині задля якнайширшого інформування громадськості про роботу міліції та поліпшення її співпраці із громадськістю. За цією, на перший погляд, шаблонною фразою насправді глибокий зміст, бо, на переконання начальника УМВС України в Житомирській області Анатолія Лазарева, лише за умови довіри населення до міліції вона здатна ефективно виконувати покладені на неї завдання: від забезпечення громадського порядку до швидкого розкриття злочинів.  
 — На Житомирщині вже традиційними стали сходи жителів сіл і селищ, на яких разом із представниками влади місцеві правоохоронці звітують про свою роботу, — розповідає Анатолій Лазарев.