Реалії демонструють, що українська сфера послуг ще далека від розуміння, що таке «добре». А в деяких випадках — навіть від поняття «нормально». Той, хто хоча б час від часу користується міжміським транспортом, розуміє, про що йдеться. 

Що називається, дожилися: днями працівники управління боротьби з кіберзлочинністю ГУ МВС України в Київській області викрили організовану злочинну групу, члени якої впродовж року спустошували банківські рахунки… онкохворих дітей. Нормальній людині уявити таке важко, але факти говорять самі за себе: ці, інакше й не скажеш,  нелюди шукали в засобах масової інформації приватні оголошення із проханням надати благодійну допомогу на лікування тяжкохворих дітей. Від імені зазначених у повідомленнях довірених осіб зловмисники реєструвалися в електронній системі віддаленого управління рахунками банку, після чого телефонували згорьованим батькам цих діток і під приводом бажання перерахувати певні суми грошей просили повідомити дані карткового рахунка, зокрема й код банківської картки. Далі, маніпулюючи коштами, що значилися на рахунку жертв, злочинці переводили наявні гроші потерпілих на свій рахунок.

Бурхливий економічний розвиток призвів до тотальної антропогенізації природи, став одним з головних чинників, який породив безвідповідальне ставлення до неї як людей загалом, так і владних структур зокрема. Тут і парниковий ефект, дефіцит кисню та озонові діри, кислотні дощі, згубні концентрації радіоактивних ізотопів, хімічне забруднення грунту, води, харчових продуктів тощо. Причини виникнення глобальних проблем треба шукати у системі господарювання, де головне — прибуток, і в сучасній моделі цивілізації. Нині негативні процеси впливу людини на природу тільки прискорюються. 

Скільки говори про цукор, солодше в роті не стане. Цю східну мудрість часто згадують представники місцевих рад, коли йдеться про міжбюджетні відносини між центром та територіями. Ось і нині, коли триває робота над проектом Основних напрямів бюджетної політики на 2014 рік, Національний конгрес місцевого самоврядування України (НКМСУ), який об’єднує три провідні  всеукраїнські асоціації органів місцевого самоврядування — Асоціацію міст, Українську асоціацію районних та обласних рад  та Всеукраїнську асоціацію сільських та селищних рад — відповідно до чинного законодавства надав  уряду свої пропозиції. 

Мій співрозмовник, доктор фізико-математичних наук Василь Шендеровський, широкій громадськості відомий насамперед як автор тритомника нарисів про видатних учених з українським корінням, які зробили значний внесок у розвиток світової науки, «Нехай не гасне світ науки». Одні з них через обставини працювали за кордоном, а тому імена їхні залишилися в нас мало знаними, інші піддавалися гонінню і навіть фізичному знищенню більшовицькою владою, а як наслідки, повне забуття аж до привласнення їхніх відкриттів і винаходів іншими людьми.

Василь Андрійович своєю воістину подвижницькою працею повернув імена цих достойників на круги своя, а їхні праці — українській науці.

Ми зустрілися з Василем Андрійовичем, щоб поговорити про роль і значення його феноменальної праці для подальшого розвитку науки, зокрема й української. 

 Виклавши кругленьку суму за поживу для свого чотириколісного улюбленця, моя знайома підправила макіяж, доки наповнювався бак, і плавно рушила. Та майже відразу за межами гладенько заасфальтованої АЗС вскочила лівим переднім колесом у яму так, що знадобилася запаска. Трапилося це посеред столиці на вулиці з промовистою назвою Богатирська. Настрій зіпсувався, а доки ремонтувалася, подумала: незле було б вішати таблички з прізвищами відповідальних за якість доріг на відрізках наших диво-шляхів. А ще про те, що, заправившись, вона  вкотре профінансувала ремонт цієї ковбані.

Сьогодні — Міжнародний день рідної мови. В Україні це свято, крім державної української, стосується ще й 17 мов національних меншин, про які йдеться у недавно ухваленому Законі «Про засади державної мовної політики». Цей документ неоднозначно сприйнятий у суспільстві. Тому саме з його обговорення почалася наша розмова з директором Інституту української мови НАН України  Павлом Гриценком. 

На Житомирщині ще пам’ятні події трирічної давності, коли внаслідок масштабного обледеніння сотні населених пунктів залишились без енергопостачання. Ситуація повсюди була критичною: залізобетонні опори повітряних ліній електропередачі, не витримуючи ваги намерзлої на дротах криги, ламались і падали немов сірники. У ті важкі дні основним робочим інструментом в аварійних бригадах енергетиків стали… бензопили, за допомогою яких долали завали із дерев та обірваних електропроводів. Невдовзі забракло наявного запасу електроопор, через що їх довелось терміново доставляти з підприємств-виробників. Енергопостачальна компанія «Житомиробленерго» через удар стихії зазнала збитків у 6,35 мільйона гривень. Загалом же із урахуванням роботи загонів МНС, лісівників, автодорожників і добровольців, задіяних на ліквідації масштабного природного лиха, втрати сягнули щонайменше 10 мільйонів гривень.

Насущні проблеми головної водної артерії України — Дніпра, водою якого користується 65% населення, менших наших річок та інших природних і штучних водойм неодноразово порушувалися на шпальтах «УК». На Полтавщині не тільки знають ці проблеми, а й беруться їх розв’язувати. Про це — в розмові нашого кореспондента з начальником Полтавського обласного управління водних ресурсів Володимиром ФОМИЧОВИМ. 

Ще з радянських часів повелося, що як у містах і містечках, так майже у всіх селах діяли бібліотеки, за кількістю яких ми досі випереджаємо Великобританію з її цілком заслуженою славою найбільш читаючої країни. Крім книжок, обов’язковим атрибутом кожної читальні були газетні підшивки. За оперативністю «друковане слово» вже тоді поступалось перед радіо і телебаченням, зате міцно утримувало свою «нішу» популярності завдяки суттєво вищій, ніж у «скорострільних» конкурентів, глибині аналітичних і публіцистичних матеріалів. Більше того, ранок радянського чиновництва всіх рівнів зазвичай розпочинався з перегляду центральної і місцевої преси, навіть заголовки статей в якій дозволяли чітко зорієнтуватись щодо пріоритетів у політичній і господарській сферах.

Дехто звик іронізувати над всіма без винятку «пережитками радянської епохи», однак недаремно ще Суворов стверджував, що кожен солдат має знати свій маневр. Отже, лише на користь справі, щоб кожен державний службовець навіть «містечкового» рівня був не просто «заробітчанином», а чітко розумів, що і задля чого він робить на довіреній йому державою посаді. Власне йдеться про формування «командного духу», без якого не може процвітати жодне підприємство чи компанія, не кажучи вже про державу в цілому, успіхам якої громадяни мають радіти, а біди сприймати як власні.