Фільм «Жива» режисера і кліпмейкера львів’янина Тараса Химича ще тільки готували до прем’єрного показу в кінотеатрах, а він уже опинився в епіцентрі уваги. Такий інтерес не випадковий, адже кінострічка розповідає історію жінки, яка, переживши драматичні події в лавах повстанської армії, сталінських таборах, зберегла доброту в серці й відкриту душу. З режисером фільму Тарасом ХИМИЧЕМ «УК» поспілкувався напередодні прем’єри фільму. 

Тональність коментарів щодо результатів останнього саміту Україна — ЄС вражає різноманіттю: від тріумфально-переможних до песимістично-розпачливих. Проте, як завжди, істина десь посередині, бо не тільки в житті, а й у геополітиці не буває лише чорних або білих кольорів. 

Засідки, погоні, поранення. Атрибути фільмів-бойовиків, на жаль, міцно вкорінюються в мирну справу — заготівлю лісоматеріалів. Суперприбутковий бізнес знецінив для «чорних» лісорубів життєдайне й природозахисне значення дерева. Ті, кого затримують на гарячому, тікають, кидаючи обладнання, завантажені лісом вантажівки. Але це лише пішаки, які зазвичай уникають покарання, як і їхні «роботодавці», котрі оббирають Україну на мільйони гривень.  

ЧИТАЙТЕ В ДОБІРЦІ:

Червоний прапор над ЧАЕС ім. Леніна

Кривава плата за спочивання на лаврах

Маршал Перемоги чи різник Сталіна? 

З 6 по 10 листопада 2016 року в Києві працювала ХІV Міжнародна спеціалізована виставка «Енергетика в промисловості-2015». ПАТ «Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування» (ПАТ «КЦКБА») представило на ній нові розробки в галузі атомної та теплової енергетики, нафтогазу та арматури для холодильних установок. Особливу увагу учасники виставки, зацікавлені фахівці звернули на вироби для теплоелектростанцій та клапанів на низькі температури від -40 градусів за Цельсієм і нижчі. Таку продукцію — зразок високих технологій — в Україні ще ніхто не виготовляє. 

За тур до закінчення групового етапу Ліги Європи УЄФА визначилися 13 учасників стадії плей-оф розіграшу. До донецького «Шахтаря», «Шальке», «Аякса» і «Зеніта», які ще в четвертому турі забезпечили собі місце в 1/16 фіналу розіграшу, у передостанній ігровий день приєдналися празька «Спарта», «Краснодар», «Рома», «Андерлехт», АПОЕЛ, «Атлетик», «Генк», «Олімпіакос» і «Сент-Етьєн». Водночас остаточно втратили шанси на вихід із групи також 13 команд, серед яких луганська «Зоря». 

Нам багато було сказано про Голодомор в Україні за радянської доби, але не всю правду. Добре відомо, еліта якого етносу 1917 року здійснила соціалістичний переворот. Згодом вона перегризлась, як це роблять пацюки. Не так вже й кепсько, що нинішні представники цього етносу руйнують пам’ятники попередникам. Чи вчиняли ті попередники під час Голодомору геноцид українського етносу? Елементи такого геноциду можна знайти, але говорити про геноцид у чистому вигляді буде перебільшенням хоч би тому, що до винищення українства долучалися й українці. Винищення зафарбувалося в більшовицький колір, а не в етнічний. 

Щоранку, незважаючи на зимову хурделицю, 12-річна Діана Микитченко долає три кілометри до знань. Утім, семикласниця багато часу не витрачає — шкільним автобусом усього за 10 хвилин дістається на уроки із села Романків до сусіднього Воронькова, що в Бориспільському районі на Київщині. 

У столиці Бельгії завершився саміт Україна-ЄС на найвищому рівні. Головне сподівання Києва на цей саміт — тріумфальне оголошення про запровадження безвізового режиму з ЄС — не виправдалося. Проте керівництво Євросоюзу запевнило: проблема не в Україні, а в бажанні країн-членів захистити себе від нелегальних мігрантів, і пообіцяло швидко владнати свої внутрішньополітичні суперечки.  

П’ять сіл у так званій сірій зоні об’єднано під юрисдикцією Трьохізбенської військово-цивільної адміністрації: Кряківка, Лопаскине, Лобачеве, Трьохізбенка та Оріхове-Донецьке. І тягнуться вони на 52 кілометри вздовж лінії розмежування: десь ближче, а десь подалі «відступаючи» від Сіверського Дінця, але не більше ніж на 800 метрів. На відстань пострілу. Так само петляє дорога, якою туди дістаються і військові, і цивільні. І будь-який автомобіль на ній, як рухома іграшка у стрілецькому тирі. Тож кожна поїздка — ризик. Але тут живуть майже 2,5 тисячі людей. Їх потрібно годувати, лікувати і вчити. Забезпечити вугіллям та дровами на зиму. Привозити гроші та пошту. Можна сказати, це друга лінія нашої оборони, та, що за спиною у солдатів. Від самопочуття місцевих жителів залежать успіхи військових. 

Власкор «Урядового кур’єра» спробувала розібратися на місці у «градусах» настроїв.