Рівно 70 років тому наші діди й прадіди звільнили Україну від фашистських загарбників.
Ще в березні 1939 року, коли до початку Другої світової війни залишалося півроку, наша країна однією з перших відчула подих кривавої трагедії. Героїчні захисники Карпатської України вступили в нерівний бій з окупаційними військами. І відтоді протягом шести довгих та неймовірно важких років Україна була ареною спочатку ігрищ двох тоталітарних режимів, а згодом — особливо запеклих та масштабних бойових дій.
Саме тут, на нашій землі, значною мірою визначалася подальша доля світу. У розпал глобального протистояння на території України воюючі сторони провели майже половину всіх стратегічних оборонних і наступальних операцій. Тут було розгромлено понад 60 відсотків сухопутних сил Вермахту. Понад 9 мільйонів вихідців з України стали на бій з ворогом у складі Червоної армії. Ще мільйони українців воювали з нацистами та їхніми союзниками у складі УПА, у лавах радянських партизанських з’єднань, у рядах Війська Польського, американської, австралійської, британської, канадської армій, загонах французького, югославського та словацького опору.

Наступного дня після проведення позачергових виборів народних депутатів Президент Петро Порошенко провів низку телефонних розмов. Одним із перших дії глави Української держави, завдяки яким вдалося забезпечити демократичність виборів до Верховної Ради, високо оцінив віце-президент США Джозеф Байден. Він наголосив, що рішення провести вибори у такий непростий для країни час викликає захват, і додав, що Україна потребує реформ, основна робота ще попереду. 

А також намагатиметься якомога швидше і дорожче продавати на торгах активи, які залишились у фінустанов після визнання їх неплатоспроможними, і шукатиме інвесторів для банків, у які введено тимчасові адміністрації. Про таке завдання Фонду гарантування вкладів фізосіб розповів під час прес-клубу його директор-розпорядник Костянтин Ворушилін.
За його словами, фонд  не був розрахований на таке масове падіння банків і кризу банківської системи. Йому забракло грошей для повернення всім вкладникам банків, що збанкрутували, гарантованої суми 200 тисяч гривень. Тож страхувальникові депозитів нещодавно довелося піти на складну процедуру фінансового наповнення.  «Основне джерело фінансування фонду — це відрахування банків залежно від кількості вкладів. На жаль, їх не вистачає, тому фонд взяв гроші в кредит у Нацбанку під ставку 12,5%», — пояснив він. 

Інформаційна війна має довготривалі наслідки і велику кількість масових уражень. Про це говорили учасники круглого столу «Проблеми державно-громадської протидії антиукраїнській інформаційній війні».  За словами голови Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі Василя Костицького, її феномен полягає в тому, що воєнні дії спрямовані на підсилення інформаційного протистояння, а не навпаки.

— Зараз в Україні — четвертий етап інформаційної війни з Росією. Основний удар спрямували на дискредитацію України як держави, нашу неспроможність створювати державу і будувати її, посягання на територіальну цілісність, конституційний лад.

У важкі часи країна та її гро   мадяни стоять пе   ред нелегкими випробуваннями. Ось така болюча тема, як неповернення депозитів пересічним і не дуже вкладникам українських банків згідно з горезвісними постановами Нац   банку. Це триває досі, і обсяги неповернень, так само, як і кількість звернень до судів власників депозитів, щоб «вибити» свої кревні у фінансових установ, значно зросла. Дії регулятора незаконні — впевнені майже всі юристи.
Згадаймо історію та викладімо читачу ретро   спективу цього питання. Почалося все з того, коли в найстрашніші для України дні й тижні наприкінці лютого 2014 року регулятор ухвалив постанову №104, згідно з якою обмежувалася можливість зняття депозитів в іноземній валюті: за вкладом його власник міг отримати, приміром, у доларах не більше суми, еквівалентної 15 тисячам гривень за офіційним курсом Нацбанку. За умови дострокового розірвання валютного депозиту його суму виплачували вкладникові у гривнях за курсом купівлі валюти банку на день операції. 

Відповідну угоду підписано на міжрегіональному форумі в Дніпропетровську. На цей енергетичний захід з’їхалися представники обласних рад, урядових організацій, ЖБК, ОСББ, експерти, науковці майже з усіх регіонів України, а також гості з інших країн. 

Сонце та іграшкові паперові вітряки немов запрошували гостей та жителів міста відвідати виставку нових технологій «Лідери енергоефективності». І якщо дітей більше цікавили саме вітрячки та повітряні кульки, то увагу дорослих привертав велосипед з невеличким пристроєм.

Коли за кількасот кілометрів від міста йде війна, є потреба подбати про заходи безпеки. Зокрема про стан бомбосховищ: чи готові вони прихистити тисячі миколаївців. Пер ші, хто нагадав місцевій владі її безпосередні обо в’язки дбати про безпеку людей, були волонтери. Громадські ак тивісти не лише порушили злободенне питання, а й першими почали його вирішувати: самостійно про ін спек ту вали більшість бомбосховищ, почали їх очищати й приводити до ладу. 

Пригадуєте фразу з «Кавказької полонянки», яка стала крилатою? Так, ідеться про «Хай живе наш суд — найгуманніший суд у світі!»  А спливла вона в пам’яті після ознайомлення з ухвалою, винесеною нещодавно одним із суддів Верховного суду України. До речі, у справі, яка набула широкого резонансу завдяки ЗМІ. Суть конфлікту на Сумському НВО імені М. Фрунзе досить детально висвітлював і «Урядовий кур’єр» у публікаціях  «Коли підштовхування до прірви видають за благо», «Під прицілом — українське машинобудування» та «Що за ширмою спекуляцій навколо НВО імені Фрунзе?» 

Забезпечити всю Запорізьку область високоякісними продуктами з фірмовою маркою свого підприємства давно мріє генеральний директор публічного акціонерного товариства (ПАТ) «Племзавод «Степний» Анатолій Волков. І не просто мріє — він наполегливо робить реальні кроки. Щорічно очолюваний ним колектив розширює виробництво сільгосппродукції, впроваджує нові технології. 

Розпашіла молодиця, підхоплена музикою баяна, кинулася в танець. На столі великий пшеничний сніп. Усмішки чоловіків і жінок. Картина «Свято» (1996 рік) наповнена літом, його спекою і сподіваннями на урожай. Тут не тільки грають барви, а й міниться настрій, невловимими нюансами даючи зрозуміти: перепочинок у селян короткий. Адже робота у них така, що тривалих пауз не любить.
Живописні полотна заслуженого художника України Анатолія Шкурка такі мальовничі, що хочеться побувати в зображеному ним світі. Тінисті міські вулиці — Чернігів завжди славився парками і скверами, берег Десни, переправа… Здається, у фарби підмішано сам час, тому так легко і невимушено проявляються на полотні соковиті, наповнені кольором і змістом, мазки.