Актори перевтілювалися в реальних героїв Євромайдану, історії яких зібрали учасники руху «Українська Нова драма». Постановка нагадувала формат Клубу анонімних патріотів, коли кожен встає, називає ім’я й розповідає, що він робив для Революції гідності.
На сцені нікого нема, із колонок чути фрагменти відповідей протестувальників на запитання «Чому вони не змогли залишитися вдома?» Доки глядачі розгублено озираються, намагаючись зрозуміти, це запис чи говорять реальні люди, актори по одному займають місця обабіч сцени.

Серед потужної індустрії, що дісталася незалежній Україні у спадок від УРСР, була нафтопереробна і нафтохімічна промисловість, яку створено, по суті, на порожньому місці. У 1965—1985 роках вона швидко розвивалася та досягла значних обсягів виробництва.
У той час були побудовані одні з найбільших у СРСР та Європі Кременчуцький і Лисичанський нафтопереробні заводи (НПЗ), Дніпропетровський і два білоцерківських шинних заводи, Лисичанський, Сумський і Білоцерківський заводи гумотехнічних виробів, Кременчуцький і Стаханівський заводи технічного вуглецю, Чернівецький, Стрийський і Горлівський заводи гумового взуття, Білоцерківські заводи азбестотехнічних виробів та механічний. Реконструйовані із збільшенням потужності НПЗ в Надвірній, Львові, Дрогобичі, Одесі, Херсоні, Бердянський дослідний  нафтооливний завод, підриємства з виробництва гумотехнічних виробів у Києві, Бердянську, Запоріжжі, Донецьку, Дашавський сажевий завод тощо.

Його поховали на Алеї слави міського кладовища. До свого 19-річчя, яке мав би відзначати 16 грудня, юнак не дожив рівно 40 днів. Чорний і фатальний збіг: замість святкових привітань — сороковини по його молодій душі. 

Щоб попрощатися з мужнім земляком, на площу Незалежності міста Сум прийшли тисячі городян. Переважно молодь — студенти, старшокласники, учні коледжів — з квітами в руках. Коли процесія рушила центральною Соборною вулицею до місця вічного спочинку Сергія, площа залишилася встеленою трояндами, хризантемами, айстрами… А на кладовищі могила юного патріота потонула у вінках і букетах. 

Нині існує надзвичайно високий запит у суспільстві на ефективне розслідування злочинів, скоєних силовиками на Майдані Незалежності наприкінці минулого — на початку цього року. Такими словами Президент Петро Порошенко стимулював роботу наради з керівниками силових відомств.

Він наголосив на важливості пришвидшення розслідування всіх злочинів проти учасників протестів на Майдані й закликав слідчі органи активізувати роботу. «Далі затягувати з цією справою ми просто не маємо права. Жодна смерть не має залишитися без покарання тих, хто виконував і організовував виконання цих злочинів», — наголосив Петро Порошенко.

Дві Зірки і численні інші нагороди увінчали виняткові заслуги великого українця Павла Рибалка, уродженця села Малий Вистороп Лебединського району на Сумщині. Розпочавши військову кар’єру в роки Першої світової війни, він поступово і неухильно розвивав свій унікальний дар, а на фронтах Великої Вітчизняної потрапив до сузір’я героїв. 

У вівторок, 28 жовтня, в Ужгороді завершували Всеукраїнську естафету пам’яті «Слава визволителям України!», розпочату в лютому минулого року в Луганську. Її було присвячено 70-й річниці вигнання з України фашистських загарбників.

Учасники пам’ятних святкувань поклали квіти до пам’ятників «Україна — визволителям», що поблизу українсько-словацького кордону, та «Добровольцям Закарпаття — учасникам Другої світової війни».

Сказати, що це незвичайна подія, замало. Це радше гострий, пронизливий біль зранених материнської та батьківської душ і щире вболівання за життя побратимів загиблого сина, які боронять українські східні рубежі. «Знаю, як на тій війні важко, тож допомагаю, як можу», — каже Зіна Чабан із села Залісці, що в Збаразькому районі на Тернопільщині. Днями вона прийшла в районний штаб національного спротиву. 

 Старшина Сергій Єпіфанов загинув під час виконання військового завдання під Маріуполем 14 червня. Разом із Сергієм полягло ще п’ятеро прикордонників із різних куточків України. Всі вони проходили службу в Оршанці. Ще семеро були поранені.
Бій стався близько 10-ї ранку на околиці Маріуполя, поблизу заводу «Азовсталь». Колону Держприкордонслужби, зокрема пасажирський автобус, у якому хлопці їхали для проведення планової ротації та доставки матеріальних засобів у наше угруповання, раптом обстріляли з автоматів і гранатометів. Зрозумівши, що напоролися на засідку терористів, вони вирішили прийняти бій. Швидко розосередилися, щоб ефективніше захищатися, і відкрили вогонь у відповідь. Однак снайпери продовжували обстріл. Не так просто було протистояти ворогам — замаскованим і навченим убивати. Їхні кулі не давали піднятися, до пуття зрозуміти, звідки ведуть вогонь. Склалося враження, що нашу колону чекали. Адже терористи дуже грамотно обрали місце для засідки і позицій для снайперів. 

Ще й досі певна частина його життєвої й військової біографії оповита якщо не туманом таємничості, то значною мірою — пеленою невідомості, адже розвідник залишається розвідником назавжди. Проте й без цього зрозумілі роль легендарного бійця і значення його подвигу. Та й звання Героя удостоювали тих, хто справді виявляв безприкладну мужність, що почасти дорівнювала смерті. Перефразувавши поета, скажу: завдяки саме Кузьмі Гнідашу війна закінчилася на кілька хвилин раніше, ніж тривала б без нього. 

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ

Визволення по-російськи  
Кремлівський шторм
Караючий меч Кулі-Шена
Приклад, вартий наслідування