Мені зателефонувала подруга з Росії. Поцікавилася, як справи. У відповідь на слова, що я навіть припустити не могла, що її батьківщина здійснить збройний напад на Україну, подруга щиро здивувалася: «А хіба Росія на вас нападає?» На запитання, чи дивиться вона телевізор, відповіла, що російські канали з ранку до вечора розповідають про миротворчу місію щодо захисту українців від бандитів і фашистів.  

Віками нас переконували, що Іван Мазепа — підлий зрадник. Так було б донині, якби продовжувала існувати держава, в якій лише одна з «братніх» республік була «старшою», а нав’язувані нею оцінки історії — єдино правильними і обов’язковими для інших. 

Автор світового бестселера «Кремлівські дружини» Лариса Васильєва народилася в Харкові. На свою малу батьківщину з Москви приїжджає не часто. Тому кожний свій візит перетворює у справжнє свято для земляків. Останні її відвідини, наприклад, запам’ятаються харків’янам іскрометним словом, невичерпним гумором та мудрими думками. 

Після чергової творчої зустрічі з земляками, яка відбулася в інформаційно-виставковому центрі «Бузок», володарка престижної літературної Бунінської премії, відома поетеса, публіцист і прозаїк Лариса ВАСИЛЬЄВА погодилася відповісти і на запитання «УК».

У львівському видавництві «Світ» за державною програмою «Українська книга» вийшов друком «Кобзар» Тараса Шевченка польською мовою, упорядником якого є письменник, лауреат Національної премії імені Т.Г.Шевченка Роман ЛУБКІВСЬКИЙ. «УК» розпитав знаного літератора та громадського діяча про нове видання, його високу просвітницьку місію, мистецтво перекладу та перекладацьку культуру загалом.

Якщо ще недавно на Черкащині проблеми з комп’ютеризацією шкіл та інших навчальних закладів були розв’язані далеко не повністю, то нині, за повідомленням департаменту освіти і науки облдержадміністрації, забезпеченість комп’ютерами значно поліпшилася. Так, у загальноосвітніх навчальних закладах області за рахунок різних джерел фінансування встановлено 11 267 комп’ютерів, зокрема 788 навчальних комп’ютерних комплексів.  

Тоді йшлося лише про її малу частину. Карпатську Українську державу, як називали її англійські журналісти, у березні 1939 року аж 520 разів згадували на сторінках провідних видань Великобританії. Значна частина промови, виголошеної Сталіним 10 березня 1939 року на XVIII з’їзді ВКП(б), теж стосувалася ситуації довкола Карпатської України.  

У ритмі, який вистукують на музичних інструментах барди зі сцени, — і удар кулака по столу від відчаю непорозуміння, і дзвінкий ляпас, за допомогою якого намагаються привести до тями чи то сплячу людину, чи того, хто знепритомнів, і просто барабанний дріб, що підбадьорює солдата. Кожен почує власне.

Маски, які біліють у сутінках, підсвічуються пекельним світлом і  викликають асоціації із солдатами, що виконують злочинні накази, а від того стають бездушними. То білі обличчя збираються разом і перетворюються на  хмару з душ — Небесної Сотні Євромайдану. Кожен побачить власне. 

Двісті років тому на небосхилі української національної долі з’явилася в образі геніального поета і художника провідна зоря, завдяки якій знесилений колоніальним упослідженням народ побачив, з якого боку, мовлячи словами Вергілія, постає світанок правди.

Духовне світло Шевченкового Слова розсіяло густий морок імперського зневаження української людини, українського народу, його мови, історії, прав. 

Видавництво «Либідь» упродовж своєї майже 180-річної історії, що збігається з історією українського наукового книговидання, друкує твори Великого Кобзаря, дослідження науковців про його життя і творчість, періодично відтворює репринтні видання. Завдяки державній програмі «Українська книга» найкращі видання побачили світ у 2012–2013 роках і вже стали надбанням бібліотек. А цього року видавництво опублікувало ювілейні видання власним коштом для охочих мати ці перлини в домашній бібліотеці або для подарунка. 

Не в кожного виникне бажання хоча б в уяві одягти на себе королівську мантію, якщо вона перед очима як музейний експонат. А ось коли стоїш у «Мистецькому Арсеналі» поряд із полотняною солдатською сорочкою Тараса Шевченка і його білим парусиновим костюмом, у якому він 155 років тому гостював у родичів у Кирилівці; а потім переведеш погляд на стіну, де поета увічнено у цьому ж одязі на збільшеному знімку одного з перших київських фотографів Івана Гудовського, майстерня якого тоді була на місці готелю «Козацький», що на Майдані Незалежності… Не знаю, як хто, а я таки віртуально приміряла цю одіж, що постійно експонується в Будинку-музеї Тараса Шевченка, на чоловіків його зросту й комплекції, котрі підходили оглядати її в «Мистецькому Арсеналі». Бо вона таки ближче їм до тіла, ніж королівська.