Наша газета не вперше розповідає про проблеми знаменитого курорту. Наприклад, у номері «УК» за 10 серпня цього року в матеріалі «Особливі люди мріють про світ без обмежень» згадували про враження інвалідів з Луганської області після поїздки в Куяльник. Редакція вирішила відрядити свого кореспондента, щоб він на власні очі оцінив ситуацію, що склалася в цьому лікувальному закладі.

На початку двотисячних, непогано вивчивши тему, дозрів і збирався засісти за написання великого фейлетону. Чи сатиричної повісті. Уже навіть уявляв сюжет ілюстрацій, які хотів попросити зробити знайомого карикатуриста. Нехай намалює звичайний город у вигляді обрисів Донеччини на карті. На ньому також звичайне опудало, але вдягнене в… українську вишивану сорочку. Цинічно? Зухвало? Не патріотично? Але ж я хотів засобами сатири відшмагати осіб, які, видаючи себе за українських патріотів, здебільшого виконують роль городніх опудал.

Майже 12 тисяч жителів мікрорайону Варварівка в Миколаєві стали заручниками монополіста — ПАТ «Миколаївгаз». Минуло вже два тижні, як на околиці відімкнули газ. Щоправда, людей попереджали про це за кілька днів. Проте для більшості місцевих жителів такі дії стали несподіванкою, до якої вони не були готові.

Коли випадає придбавати квитки в касах на сумському автовокзалі чи районних автостанціях, мимоволі звертаю увагу на пільговиків, які подають касирові посвідчення, що дає законне право на ті чи ті пільги за заслуги перед суспільством.

Без води ані туди, ані сюди, як співав мудрий водовоз у старому радянському фільмі «Волга-Волга». І це свята правда, навіть якщо довкола тієї води цілісіньке море. Нині у Криму ситуація з водою багато в чому нагадує показану в безсмертному кінотворі. Ось лише співають там нині іншої: «Ой, Дніпро, Дніпро…»

Жителів Луганщини приголомшив міжнародний симфонічний концерт у межах проєкту «Музика і діалог», а виступи музик у містах області запам’ятаються на все життя. Цей проєкт четвертий серед акцій Об’єднання VladOpera e.V. (Німеччина), що проходять на Луганщині й ставлять за мету знайти можливості для зближення людей, котрі розділені подіями воєнних років і лінією розмежування.

Що дороги на Черкащині просто жах, знають усі. Навіть Президент України Володимир Зеленський під час недавніх відвідин області звернув на це увагу. Проте одна річ знати, а інша — щось робити. Мені також доводиться частенько їздити з Черкас у напрямку Сміли. Щодня тут проїжджають тисячі машин. Той горезвісний кілометр шляху, що починається якраз за межею обласного центру і тягнеться до Руськополянського КП, минаю з особливою обережністю.

Якщо вночі дрижать хати, селяни не біжать мерщій у двір. Це не землетрус, а просто фури везуть селом зерно в порт. Чому місцевими дорогами?  У такий спосіб об’їжджають пости вагового контролю. Або інше: керівник господарства вдень на державній дорозі М-12 порожні вантажівки спрямовує на свій тік, а вночі, коли контроль дрімає, вони колоною вирушають у порт. Перевантажені авто руйнують не лише дороги, а й хати, в яких стіни тріскаються. Випадки, коли активні мешканці б’ють на сполох, непоодинокі.

Учора Житомирська область отримала нового керівника. Ним став Віталій Бунечко, якого в облдержадміністрації представив Президент Володимир Зеленський під час робочої поїздки регіоном. За інформацією Офісу глави держави, Віталій Бунечко народився 1973 року. Закінчив Волинський державний університет ім.  Лесі Українки та академію Служби безпеки України. До призначення працював першим заступником начальника головного управління — начальником управління (з дислокацією у м. Маріуполі Донецької області) Головного управління регіонального органу СБУ.

В інтернеті можна знайти такий варіант виникнення цієї фрази: «Монети, які мали нерівні краї, часто підробляли, і їх почали карбувати ідеально круглими за допомогою спеціального обладнання — гурта. Майстрів, які трудилися над цим, називали гуртовиками, а цехи з виготовлення — гуртами. Батьком називали царя — в той час Петра І. Саме його портрет карбували на монетах. Тобто ця фраза про гроші».