У найтяжчі часи, коли на нашу землю приходили окупанти, їм протистояв партизанський рух. Найактивнішими його учасниками були люди, які не клялись у патріотизмі, а любов і вірність Вітчизні стверджували щоденною працею. Своє право на незалежність, а також майбутнє дітей вони відстоювали як могли. Така історія. Її не переписати. Тим, хто любить цим займатись для задоволення власних інтересів. 

Близько десяти років тому луганчани серед перших в Україні відкрили Дозвільний центр, який з 2003 року працював за принципом «єдиного вікна». Але площа приміщення була недостатня, що створювало незручності як заявникам, так і представникам дозвільних органів. У 2011 році було розпочато роботу зі створення центру надання  адміністративних послуг на базі існуючого Дозвільного центру, і в листопаді того ж року відкрита перша його черга. 

Жителям Кривого Рогу не звикати до невеликих струсів будівель, адже іноді на місцевих шахтах лунають підземні вибухи. Ось і цього разу, коли десь хвилин 15—17 на першу годину ночі понеділка жителі деяких районів міста відчули підземні поштовхи, подумали про вибух у шахті.

«Пізно ввечері прийшли від друзів. Чоловік спав, а я дивилася кіно. Раптом стіни і меблі хитнуло, я ще подумала: ото посиділи у гостях! Потім відчуваю, щось не те, — книжки попадали, посуд задзвенів», — поділилася своїми враженнями жителька Кривого Рогу Олена. А її земляк Микола Іванович у цю годину вже спав на своїй дачі, але прокинувся від поштовху. «Було відчуття, ніби хтось смикає за ніжки дивана», — пригадує чоловік. «Поштовх був відчутним, але не настільки, що аж затряслося ліжко, жалюзі та стіни. Так, хитнуло трохи, люди сполошилися хіба що від несподіванки, не більше того. Просто наш народ любить трохи «прикрасити» події», — вважає криворожанин Максим. Землетрус відчули здебільшого мешканці верхніх поверхів, де амплітуда коливань була більшою. А один із криворізьких шахтарів зазначив: «Саме був на шахті «Гвардійська» на глибині 1370 метрів, в 00.16 години почув вибух і невеличкий поштовх». 

Сходження на вершину — завжди ризик, однак передбачити, що смерть чатуватиме на висоті понад чотири тисячі метрів із дулом автомата, не міг ніхто.

Звістка про криваву розправу 23 червня під горою Нанга-Парбат на півночі Ісламської Республіки Пакистан приголомшила: трагедія сталася в районі, який до цього вважався найбезпечнішим у Пакистані місцем для відвідування, і такий інцидент з іноземцями трапився вперше за десятки років. Утім, в угрупованні Талібан, яке взяло на себе відповідальність за скоєне, вирішили по-своєму. 

Звіряючи годинник і знімаючи показники газового лічильника, поспішаючи у магазин чи в перукарню, перевіряючи тиск у лікаря і заправляючи авто, ми навіть не підозрюємо, що ціла армія спеціалістів постійно турбується про те, аби прилади були справні, товари — якісні, послуги — як слід. Такі собі бійці невидимого фронту, що ведуть боротьбу з необов’язковістю, безгосподарністю, забезпечуючи в усіх сферах життя високі стандарти робіт і продукції. 

За свою довгу і славну історію ця поважна установа неодноразово змінювала назву: Палата мір та ваг — при Австрійській імперії, Бюро мір та ваг — при Румунському королівстві, Управління у справах мір і вимірювальних приладів Чернівецького облвиконкому — в перші роки радянської влади. Врешті, Чернівецький державний центр стандартизації, метрології та сертифікації при Держстандарті СРСР став Державним підприємством «Чернівецький регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» (ДП «Буковинастандартметрологія»), що належить до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України. 

Господар виробництва був дуже обурений, коли до нього в «особисту кухню» прийшли працівники ветеринарної міліції. Мовляв, зробив майже центнер м’ясних виробів для особистого споживання. І через те, що ретельно стежить за станом здоров’я, готує продукцію за «найбільш екологічно чистою» технологією — італійською. А те, що на ковбасах наклеєні етикетки, це експеримент. Апробація дизайну, аби коли-небудь у подальшому вийти на ринок з новим якісним продуктом. Хоч на етикетках готової продукції не було навіть маркування про термін придатності.  

Серед величезного розмаїття культурно-просвітницьких, навчально-наукових, мистецьких та інших заходів, що постійно відбуваються у Національній академії внутрішніх справ, все-таки, можна виділити дві особливі для її багатотисячного колективу події, які, хоч і повторюються з року в рік, але від того не стають менш пам’ятними та хвилюючими: посвячення в курсанти і випуск молодих офіцерів-правоохоронців.
Цього року дипломи про повну вищу освіту одного з найавторитетніших міліцейських навчальних закладів отримали 996 випускників, 112 з яких закінчили навчання з відзнакою. 

  На молодого чоловіка боляче було дивитися. Ознайомлюючись із актом спеціального дослідження автомобіля, він не міг повірити у прочитане. У документі після проведення ретельної експертизи давали висновок про те, що автомобіль, придбаний ним у Німеччині, виявився краденим, до того ж зі зміненим номером кузова. «Як це могло трапитися? Їжджу на ньому не перший рік. І розмитнення пройшов, і техогляди на ньому вчасно проходив не один рік, ніяких питань і підозр автомобіль не викликав. А може, це прикра помилка?» — з надією в голосі запитував шокований водій у співробітників бюро судових експертиз. 

  Молотків, Осники… Села-сусіди, які підпорядковані у Лановецькому районі на Тернопіллі одній сільраді. Села, яким доля та історія  принесли велику трагедію. Сталося це 70 років тому. Фашисти спалили ці населені пункти,  заживо згоріли, були розстріляні, закатовані 804 жителі. Вони, як сказав колись тернопільський поет Борис Демків, згоріли, щоб війна у Лету канула навіки. 

Тисяча дев’ятсот тридцять третього мені йшов сьомий рік. Тато одним із перших вступив до колгоспу, але потім вийшов з нього. Це, звичайно, викликало гнів активістів, і вони тероризували його, як могли. Батько змушений був шукати роботу в іншому районі за кілька кілометрів від свого села. Додому приходив рідко.