Напередодні Дня Незалежності України про головні пріоритети та напрями роботи органів прокуратури своїми думками ділиться прокурор Дніпропетровської області Наталія МАРЧУК. 

Я мав щастя впродовж двох десятиліть пліч-о-пліч працювати з Віктором Михайловичем, бачити його в хвилини тріумфу і невдач, в години наполегливої праці та відпочинку, у спілкуванні з прихильниками та недругами, за столом дружньої вечірки та в колі улюбленої родини. Тож можу засвідчити, що Віктор Глушков — видатна особистість, яка за своє подвижництво та звитяжну працю заслуговує глибокої пошани всіх поколінь українців. 

Здавна українське село допомагає іншим і вперто бореться за своє виживання. Усі проблеми, які за десятиліття накопичилися в ньому, напевне, можна звести до одного: виростити дітей і відправити їх у місто шукати кращої долі. Але ж так розмивається основа: немає жителів — не стає села. Щороку з мапи України зникає їх  кілька  — гарних, самобутніх, де кожна хата була наповнена життям і традиціями нашого народу. Негативна тенденція проявилася і у Липчанах, що в Могилів-Подільському районі на Вінниччині. Та місцева громада не стала чекати, що хтось за них розв’яже проблему, а згуртувалася — і кинула виклик часові. А саме: навесні цього року через центральні ЗМІ запросила до себе на постійне проживання молоді родини з дітьми. Життєво мудра ідея виявилася вдалою.  

Колекція культурно-археологічного центру «Пересопниця», що кілька років тому постав на малій батьківщині української Першокниги, поповнилася унікальними експонатами. Раритетне Євангеліє, видрукуване в 1764 році, сюди передав голова Рівненської облдержадміністрації Василь Берташ. Рідкісну книгу він придбав у київських антикварів. Вона має унікальну обкладинку, що існує в єдиному примірнику: виконана у стилі бароко, з п’ятьма медальйонами з авторським розписом. Однак у книзі немає титульного аркуша: вочевидь, його вирвали, щоб зберегти видання старого зразка, адже в радянський період їх нищили.  

«Моя поразка зветься Берестечком…» — прорік пошматований у прямому й переносному значеннях слова і вкрай пригнічений Богдан Хмельницький в історичному віршованому романі Ліни Костенко «Берестечко». Таким його, здається, ще ніхто й ніколи не бачив. 

Цьогорічний осінній призов на строкову службу має стати останнім і для військовослужбовців Державної спеціальної транспортної служби Міністерства інфраструктури України: створені, нагадаємо, в листопаді 2004 року на базі Залізничних військ Збройних сил України, нинішні транспортні військові структури також збираються остаточно перейти на контрактну форму комплектування своїх лав. Треба сказати, що професіоналізація для ДСТС — річ не нова, бо вже на сьогодні у відомстві є військові частини, на сто чи трохи менше відсотків укомплектовані контрактниками, а співвідношення, скажімо, сержантів за контрактом до сержантів строкової служби становить приблизно 70% до 30%.  

Ці підземні споруди розташовані неподалік від сіл Хомівка та Преображенне на Луганщині. Досить крутий схил крейдяної гори поріс невеликим листяним лісом, але дбайливі руки вже збудували тут сходи з перилами зі стовбурів та великих гілок, які ведуть до входу в печери. Кажуть, ще кілька років тому цей вхід до підземного монастиря являв собою просто лаз. Нині тут встановлено хрест, є іконостас і всередині печер, мережа ходів яких простяглася, за свідченням археологів та спелеологів, більш ніж на 200 метрів. Фахівці стверджують, що є тут і приміщення хрестоподібної форми, яке можна розцінювати як підземний храм. Але звідки така унікальна споруда у краї териконів, металургійної промисловості та степів?  

Відомий учений-економіст  професор Микола Вакуленко 55 років  незмінно працює в Київському національному економічному університеті ім. Вадима Гетьмана. У його доробку майже сотня наукових праць, держава відзначила  його заслуги орденом Ярослава Мудрого. Однак найвищанагорода в педагогіці — не матеріальна і не надається за поданням. Миколі Вакуленку  вдалося її здобути — колеги і студенти шанобливо називають його Вчитель. Через які терни проліг шлях педагога-вченого до зірок? Послухаємо його розповідь. 

На чудовому майданчику, одному з тих, які останніми роками облаштовує для харківської дітвори міська влада, не раз доводилося  спостерігати таку, як на мене (та й на кожну, думаю, нормальну людину), жахливу картину. Молода матуся щосили гамселила свого малюка і приказувала: «Казала ж тобі: не лізь на гірку, бо замастиш штанці!» Дитина гірко плаче, а жінці хоч би що.

Доки роздумую над тим, навіщо люди заводять собі дітей, якщо їх не люблять, в іншому кутку майданчика татусь знімає ремінь і періщить  ним  свого малолітнього нащадка за те, що той впустив у пісок морозиво… Хлоп’я, ридаючи, намагається тоненькими ручками захиститися від побоїв батька, чим викликає у того ще більшу агресію, і він  додає дитині ще й порцію стусанів, приправлених добірною лайкою. 

З  асортименту ягід і фруктів на ринку помітно, що літо поволі передає естафету осені. Від того, чи було воно смачним для споживачів та дохідним для виробників, залежатиме і наповнення прилавків вітамінною продукцією в наступному році. То про що свідчать перші підсумки ягідного сезону та чи будемо цього року зі своїми яблуками взимку?