Суспільство

  • Обід стає дешевшим

    Сьогодні кожен українець має змогу переконатись у тому, що ціни на продукти харчування вже тривалий час стабільні, а на деякі групи навіть почали знижуватись. Щоб дійти такого висновку, не обов’язково вивчати дані Держстату, достатньо вийти на базар чи навідатись до магазину. Офіційна статистика лише підтвердить побачене. Так, фахівці НДІ «Украгропромпродуктивність» провели моніторинг роздрібних цін на 681 продуктових ринках та базарах, в обласних та районних центрах України, і зафіксували приємні зміни. 

  • Інна ОМЕЛЯНЧУК

    Пластик пішов у діло

    Новенькі контейнери для пластикової тари, що з’явилися в рівненських дворах, просигналили про те, що сміттєпереробний завод, на який чекали, нарешті запрацював. І став першим в Україні подібним підприємством із замкненим циклом виробництва, де сміття перетворюють на альтернативну енергію, стверджують експерти. Екологія, економіка, логістика — все це органічно переплелося лише в одному об’єкті, до якого підійшли, так би мовити, з європейською логікою. 
    Україна вичерпала ресурс засміченості: здається, про це знають навіть дошкільнята. Рівне — не виняток: саме в 2013-му тутешній сміттєполігон вичерпує свій ресурс, тому цей завод був надзвичайно важливим.

     

  • Євдокія ТЮТЮННИК

    «Прощай, убогий Кос-Арале»

    Найбільша затока північного Аральського моря  з 1961 року названа іменем  Тараса Григоровича Шевченка. Географічний об’єкт перейменовано у зв’язку з участю Кобзаря в науковій експедиції 1848—1849 років. Цьогоріч виповнюється 165 років з її початку, і з цієї нагоди вийшло у світ історико-біографічне дослідження чернігівця Ігоря Галутви «Він був мені друг, товариш і командир». Винесені у заголовок слова є цитатою з листа Тараса Григоровича, написаного  княгині Варварі Рєпніній про військового моряка і видатного географа Олексія Бутакова.

  • Заслужений художник України Іван Ілько: «В Україні акції закарпатського малярства не падають»

    Він не з чужих слів, а особисто знав засновників закарпатської школи живопису. Ба більше, він їхній учень. Згодом сам продовжив традиції цієї школи, а нині її визнаний корифей відсвяткував своє 75-річчя.
     

  • Євдокія ТЮТЮННИК

    «Роби, як я!»

     Хлопчик плакав, а його мама нарочито ігнорувала і гіркі схлипи, і ображене сопіння. Ще й бурчала тихенько: «Учитиме він мене! Замалий для того, щоб указувати дорослим, що робити».
    Ми сіли в один тролейбус і жінка зразу ж відповіла на дзвінок мобільного телефона, завдяки чому стала зрозумілою причина її обурення. «Реве ось! — вказала на сина, ніби співрозмовник міг побачити той жест. — Розкричався, що ми дорогу не там переходимо. До них у садочок інспектор ДАІ приходив, картинки різні показував, от він і перейнявся. Що? Та поспішала я, пояснила йому, що дорослим видніше, як правильно вчиняти. От ще ти мені розкажи, що я не права! То сам його із садочка забирай! Тобі не треба поспішати готувати вечерю і вчити уроки зі старшою!» 

  • Оксана ГОЛОВКО

    Креативити, не можна кривити

    Театр починається з вішалки, а «Урядовий кур’єр» з… підворіття: десяток років тому парламентська новобудова на вулиці Садовій не залишила нам вибору, перекривши парадний вхід, і тепер потрапити до редакції можна лише пірнувши у тунель, як поміж собою називаємо прохід попід сусіднім будинком, через який можна зайти у внутрішній двір, щоправда, з «козирної» вулиці Грушевського. Досвідчені колеги знають: проскакувати підворіття потрібно на одному диханні, аби не почути позаду чергове: «Ви не підкажете?» Однак найдосвідченіші не раз переконувалися: саме там, а не на навколишніх печерських пагорбах можна іноді «спіймати» класну тему.

  • Все починалося з першого номера

    Влітку 1990 року Рада Міністрів УРСР зважилась на незвичайний крок: вийти із співзасновників газет «Радянська Україна» й «Правда Украины» і заснувати своє видання. Ясна річ, цей крок не міг бути не погодженим із ЦК Компартії України, адже вся періодика в Україні, як і в усьому СРСР, тоді ще перебувала під пильним і невсипущим партійним контролем. Але в життя «нерушимого Союзу» ввірвалися нові часи, почалися незворотні процеси його розпаду. Тож на видання радмінівської газети із скромними обсягами і тиражем у ЦК КПУ подивились поблажливо, як на урядовий бюлетень.  

  • Тетяна БОДНЯ

    Декларація без гриму

    Упродовж року представники майже 40 громадських організацій, які долучилися до загальнонаціональної моніторингової кампанії, триматимуть під прицілом чиновників на місцях, – щоб з’ясувати, чи відповідає їхній стиль життя тим доходам, які вони офіційно декларують. 

  • Василь ТУГЛУК

    Незговірливого конкурента... знищують

    Торік 17 листопада в «Урядовому кур’єрі» було опубліковано статтю «Честь мундира дорожча від істини?» В ній ішлося про те, що ТОВ «Селком» не погодилося з рішенням Антимонопольного комітету, який визнав його порушником антиконкурентного законодавства і наклав штраф розміром 3,87 мільйона гривень плюс стільки ж пені. Керівник підприємства Василь Омельченко, який все життя пропрацював в енергетичній сфері, зокрема 11 років заступником генерального директора Чорнобильської АЕС після аварії на ній, оскаржив дії АМКУ в суді. Оскільки вважає, що шляхом накладання непомірних санкцій «Селком» намагаються не лише усунути з ринку послуг, які він надає українським й закордонним енергопідприємствам, а й остаточно знищити на догоду конкурентам.
     

  • Віктор КОЗОРІЗ

    Пішоходи не винні

    Щоразу, читаючи повідомлення про чергове ДТП за участю пішохода, мимоволі здригаюся від трагічної невідворотності, яка стала сумною ознакою нашого часу. Ось людина вийшла з дому по хліб, переходила дорогу і несподівано потрапила під колеса. Або стояла на зупинці громадського транспорту, чекала на свій автобус, і раптом її збив автомобіль, водій якого не впорався з керуванням…  
     Повідомлення про такі пригоди, особливо якщо вони супроводжуються репортажами з місця події або записами відеореєстраторів, безперечно, шокують, але вже майже нікого дивують. Бо, здається, останнім часом наше суспільство звиклося з думкою, що численні дорожньо-транспортні пригоди, які нерідко закінчуються летальним кінцем, є невідворотною платою за технічний прогрес та автомобілізацію, і тут нічого не можна вдіяти.