Щорічну акцію «За чисте довкілля» міністр енергетики та вугільної промисловості України Едуард Ставицький відзначив благоустроєм краєвидів довкола Дністровської ГАЕС. Разом з ним на виїзному суботнику трудилися працівники міністерського апарату, керівники Чернівецької облдержадміністрації, ПАТ «Укргідроенерго» і Дирекції з будівництва цього найпотужнішого гідроакумулятора Європи: прибирали територію, висаджували дерева.  

На початку лютого Вища кваліфікаційна комісія суддів України розпочала спеціальну підготовку кандидатів на посаду судді — можна сказати, ключовий етап запровадженої з 2011 року в рамках ініційованої Президентом країни судової реформи процедури добору претендентів на посаду судді вперше. Впродовж шести місяців відібрані наприкінці минулого року за результатами анонімного тестування кандидати пройдуть таку підготовку на базі чотирьох провідних юридичних вишів держави: в Національному університеті «Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого», Національному університеті «Одеська юридична академія» і на відповідних факультетах Київського національного університету ім. Тараса Шевченка та Львівського національного університету ім. Івана Франка.  

Щойно природа зачула наближення березневого тепла, як у Львові почали лунати цюкання сокир і дзижчання бензопил. Це комунальники, поки дерева не прокинулися від зимової дрімоти, масово розпочали їх підготовку до весни: обрізають сухі гілки, формують крони. Така турбота про дерева (а Львів не належить до міст, де кількість зелених насаджень оптимальна) мала б тішити. Бо ж гарні, доглянуті каштани й липи — це й окраса вулиць, і затінок у спеку, і чисте повітря, яким дихають городяни. Та насторожує варварське ставлення до цього відповідального завдання, нехтування елементарними вимогами догляду за рослинами.  

Ще не стерлися з пам’яті людей похилого віку часи, коли українські базари, підходи до кінотеатрів та стадіонів були забиті безногими, безрукими, присмаленими у танках та на протитанкових батареях переможцями. Вони грали медалями в «цок» на гроші і з гуркотом переміщалися на дощечках за допомогою крадених у тодішньої влади 412-х шарикопідшипниках, які ніде не продавались.
Я їх, Героїв, запам’ятав з трирічного віку — ми зростом були однакові, з ними було цікаво, бо вони жили весело, гуртом. Хоч сім’ї від героїв-інвалідів уже втомилися — зайвий рот у ті роки був критичним.

Десяток сухих нудних тичок — ось і все, що залишилось біля нашого теремківського озера після чергового дня довкілля. Кілька років тому ці берізки садили з помпою, за участі народного депутата, керівників районної влади й інших солі-і-ідних дядечків та гарних дівчат «з комсомольським» (чи як там зараз кажуть) завзяттям.  
І так у всій Україні. Саджанці, поспіхом увіткнуті в землю людьми, які і зеленого уявлення не мають про те, як треба садити дерева, гинуть сотнями, тисячами.

У цьому запевнив учасників відеоконференції, яка відбулася в Будинку уряду, міністр екології та природних ресурсів Олег Проскуряков. Поспілкуватися в онлайн-режимі з очільником міністерства, головою Держагентства з управління зоною відчуження Володимиром Холошею, ректором Державної екологічної академії післядипломної освіти та управління Олександром Бондарем мали нагоду чиновники, журналісти і громадськість Дніпропетровська, Харкова, Львова й Одеси.

У переддень річниці визволення Одеси від німецько-фашистських загарбників, котру місто відзначило 10 квітня, близько десятка молодих людей із Всеукраїнської організації «Молодіжна єдність» повісили опудало та спалили паперовий макет новобудов на знак протесту проти забудови території меморіального комплексу 411-ї батареї. Мета протестувальників — не допустити забудови місцини, що має для одеситів символічне значення та водночас є одним з небагатьох місць їхнього відпочинку на лоні природи. В районі 411-ї батареї приватні особи через суд ще від 2006 року намагаються привласнити чималу ділянку землі. Незважаючи навіть на втручання прокуратури, котра порушила карну справу щодо фальшування документів, скоєного під час оборудки, доля святої для кожного одесита землі наразі не вирішена.

Зовсім недавно на одному з українських телеканалів прозвучало повідомлення про те, що в Англії виходець з України створив оперу про український Голодомор. Працював він над утіленням своєї ідеї майже тридцять років. Переживав, чи сприйме глядач і слухач його твір. Але відгуки були найкращі. Йому щиро дякували за те, що відкрив правду про українське лихо, яке дехто намагається забути, приховати, і не лише за кордоном, а й у нас в Україні.
Один із промовців на презентації книжки про Голодомор «Через терни — до України», яку написали доктор філософських наук професор Василь Кушерець і письменник, заслужений журналіст України Василь Василашко, сказав: «Цей урок пропускати небезпечно». 

Народна артистка України Наталя Сумська з тих актрис, які не втомлюються дивувати своєю творчою енергією і акторськими сюрпризами. Її вистачає і на академічний театр, і на серйозну антрепризу. Вона завжди готова на кінозйомки, телевізійні цикли, запис радіопрограм і озвучування закордонних фільмів. А ще на велику дружну сім’ю, берегинею якої є. Як і янголом-охоронцем свого знаменитого чоловіка — актора Анатолія Хостікоєва. Із Наталею В’ячеславівною ми зустрілися одразу після недавньої церемонії нагородження театральною премією «Київська пектораль», де вона вручала її колегам.  

У 1989 році я придбала стару хату з присадибною ділянкою у Чернігівській області. А в 1990-му отримала дозвіл від районного архітектора знести стару будівлю та побудувати новий дім. У 2002-му, коли будівництво закінчилося, я належним чином оформила всю необхідну технічну документацію. Про те, що мала ще оформити право власності на будинок, я тоді не знала. Ніхто на той час від мене такого документа не вимагав.
У 2010-му, після перейменування вулиці, на якій стоїть будинок, для реєстрації у новій домовій книзі, в мене цей документ попросили уперше. Для його оформлення я отримала декларацію про те, що будинок зданий в експлуатацію. А ось земельне питання затяглося…