У Черкасах узялися централізовано збирати небезпечні відходи. Йдеться про  відпрацьовані батарейки, люмінесцентні лампи, акумулятори від телефонів і фотоапаратів. Прийматимуть їх у спеціальних пересувних пунктах абсолютно безкоштовно. Нова система здавання небезпечних відходів передбачає виїзні пункти приймання такого сміття. Для цього департамент житлово-комунального комплексу міськвиконкому визначив 24 місця у різних мікрорайонах міста. Туди тричі на тиждень упродовж двох місяців почергово привозитимуть спеціальні контейнери для утилізації небезпечних відходів. 

На фондовому ринку відомий випадок, який свідчить про значимість корпоративного секретаря. Одна компанія з активами в Україні, що розмістила свої папери на Лондонській біржі, повинна була укласти звичну для України угоду — приєднати до себе компанію з більшим, ніж у неї, статутним капіталом. У нашій країні спеціальних вимог для цього немає. Але майже перед завершенням процедури з’ясувалося, що на Лондонській біржі про такі угоди потрібно повідомляти за… півроку, а за нерозкриття інформації передбачені покарання, зокрема зняття цінних паперів із торгів на біржі. Угоду встигли відмінити, але ця ситуація стала предметом для внутрішніх розборів у компанії. Саме корпоративний секретар мав погоджувати всі юридичні аспекти. Недарма в Законі «Про акціонерні товариства» ця професія в першому розділі серед посад керівників.

Лучанину Володимиру Л. терміново знадобилися гроші, щоб відремонтувати побитий автомобіль. У пошуках коштів звернувся до однієї з організацій, які на сторінках волинських газет постійно пропонують позичити гроші: від 10 тисяч до півмільйона. Без застав, довідок з місця роботи, порук, а лише за наявності паспорта й ідентифікаційного коду. Себто бюрократична тяганина, що у будь-якому банку вимотує сили і нерви, у них зведена до мінімуму.

У скромно обставленому офісі дві симпатичні дівчини пояснили, що потрібна сума буде в нього на руках уже через три дні. Але спочатку треба, щоб він підтвердив свою платоспроможність і вніс на рахунок центрального офісу організації, яку вони представляють у Луцьку, одноразовий платіж — дві з половиною тисячі гривень і ще три з половиною сотні комісійних. Після цього дали для підпису набраний дуже дрібним текстом договір.

Через три дні гроші не надійшли. Лучанин звернувся до офісу «добрих позичальників». Йому розповіли, що в договорі йдеться не про виділення очікуваного кредиту, а про те, що він має право разом з іншими, подібними до себе, очікувати, коли на розрахунковому рахунку центрального офісу (у Харкові чи в якомусь іншому місті) набереться достатня сума коштів. Тоді проведуть розіграш, в якому з’ясують, кому саме і скільки коштів виділяти. 

Третій рік поспіль ми  змушені слухати одну і ту саму сагу під умовною назвою «Переговори  України з Росією з газового питання». Вже скільки разів доводилося чути, що ось-ось буде досягнуто прийнятних для нашої країни домовленостей, однак це «ось-ось» кочувало від однієї зустрічі офіційних представників двох сторін до наступної, а світло в кінці тунелю так і залишалося маревом. 

В Індустріальному районному суді Дніпропетровська відбулися попередні слухання у кримінальній справі так званих терористів. Нагадаємо: судовий розгляд відбувається за обвинуваченням чотирьох жителів обласного центру у підготовці та скоєнні терактів 27 квітня, коли один за одним у центрі міста сталися чотири вибухи. Постраждала 31 людина, зокрема 10 підлітків. Вибухові саморобні пристрої було закладено у бетонні урни. Також підсудним інкримінують скоєння  терактів, що сталися в різних містах України торік. 

Старшого викладача кафедри політології Дніпропетровського національного університету Віктора Сукачова та асистента цієї кафедри Віталія Федоряка звинувачують у створенні терористичної групи, виготовленні вибухових пристроїв, у вчиненні трьох замахів і восьми терористичних актів у Харкові, Дніпропетровську та Запоріжжі. 

Про маловідомі подробиці цієї трагедії розповідає ірпінець Микола Іванович Яріш, який саме наприкінці жовтня того року потрапив служити на флот до Севастополя. 

— Коли буваю у Севастополі, — розповідає Микола Іванович, — обов’язково відвідую кладовище, де поховані сотні моряків-новоросійців. Підходжу до стели Скорботного матроса, де викарбувано слова: «Мужнім матросам лінкора «Новоросійськ», що трагічно загинули 29 жовтня 1955 року. Любов до Батьківщини і вірність військовому обов’язку були для вас сильнішими за смерть».

Лінкор затонув саме на річницю Ленінського комсомолу 29 жовтня, а чотири дні перед тим мене призвали у військо і направили служити на Чорноморський флот. Прибувши до Севастополя, дізналися, що служитимемо на кораблях. Усі ми раділи, що 4 роки служитимемо на Південному березі Криму! Але радість затьмарювали пошепки переказувані подробиці загибелі лінкора, бо на все був накладений гриф «цілком таємно». 

Тогорічна зимова новина буквально струсонула Суми. 17 лютого майже опівночі в одній з квартир двоповерхового будинку по вулиці Гамалія вибухнув балон з природним газом. Потужною хвилею знесло дах, від самого помешкання залишилися уламки, а в сусідніх двоповерхівках повилітало скло з вікон. На щастя, господар залишився живим, хоча й одержав тяжке поранення.

Як з’ясувалося, чоловік заправив балон газом під самісіньку зав’язку (щоб не мало!), але не врахував одного закону фізики. Заправка відбувалася на холодному повітрі, а місткість поставив у теплому приміщенні. Через кілька годин балон рознесло на друзки, а разом з ним і саму квартиру. 

За минулих часів на околицях Києва, зокрема і в Дарниці, яку поети радянської доби зазвичай римували з «ударницею», бовваніли високі труби з ядучим димом, рясніли  заводські приміщення, склади та промвузли. Зокрема і зі шкідливим для людей та довкілля виробництвом. Такими самими, переважно сірими, були фасади та двори непрестижних житлових п’ятиповерхівок.

Той же, хто бував у світових столицях, завжди по-хорошому заздрив віддаленим від адміністративного центру зручним і затишним тамтешнім мікрорайонам: життя тут протікало повільніше, ніж на відомих стріт чи авеню, та кожен освітній заклад мав вигляд сучасного палацу, дитячі майданчики були схожі на казкові сюжети, обабіч доріг зеленіла свіжа трава і квітли троянди, а місцевий люд залюбки пересувався  екологічним транспортом — велосипедом. 

Жахлива драма в приморському селищі Урзуф Донецької області розгорталася майже за народною приказкою «Хоч як вовка годуй, а він у ліс дивиться». Адже раніше засуджений житель сусідньої області чорною невдячністю відплатив пенсіонерці за її турботу, якою вона оточила «бідолаху». Стареньку не тільки позбавили останніх заощаджень «на смерть» та майна, а й жорстоко вбили. 

Ви досі перете білизну звичайним порошком? Тоді небезпека вже увійшла у ваш дім. Адже більшість мийних засобів, які продаються у вітчизняній торговельній мережі, містять фосфати (солі фосфору, що пом’якшують воду) і ПАР (поверхнево активні речовини). Страждає від таких мийних засобів не лише людина, а й природа. Тому світове співтовариство, усвідомивши масштабність проблеми, переглянуло ставлення до побутової хімії, до складу якої входять названі речовини. Як наслідок, ще в 1990-х роках у більшості країн Європи, США, Канаді, Австралії, Японії введено обмеження стосовно вмісту фосфатів у мийних засобах. В Україні ж більшість господинь користуються так званими небезпечними порошками, оскільки вони трохи дешевші за їх поліпшені аналоги.