Те, що бачимо помітні зміни на краще фактично у всіх компонентах ЗСУ, можна назвати прискореним розвитком. Хтозна, яким наше військо було б, якби не війна. Саме загроза українській державності й розбудила національну військову міць. Солдати й офіцери вже багато чого навчилися, та й система бойової підготовки невпинно вдосконалюється: заради цього розбудовують полігони, проводять експерименти, ухвалюють сучасні програми вишколу, переймають найкращий світовий досвід. Отже, як у різних складових війська відбуваються зміни в системі підготовки і які перспективи вони відкривають? 

Війна — річ надзвичайно жорстока і водночас трохи сентиментальна. Приміром, мій співрозмовник зізнається, що під час бойових дій частенько згадував епізод із культового фільму Стівена Спілберга «Врятувати рядового Раяна», де снайпер молився перед кожним пострілом. І не тільки згадував, а й сам подумки прохав Всевишнього, щоб від снарядів, які вони випускали із жерл гармат по цілях, не потерпів жоден безневинний. Здебільшого артилеристи ніколи не забували народну мудрість «На Бога надійся, а сам не дармуй». 

У середині листопада 92-а окрема механізована бригада повернулася із зони АТО на місце своєї постійної дислокації. Більшість бійців сьогодні проходить лікування, дехто у відпустці, але всі заклопотані буденною рутиною — звітами про збереження виданого їм військового майна.

У розпал літа в розташуванні бійців бригади вздовж лінії розмежування побував редактор бойового бюлетеня «Бригада» Олександр Кухаренко, котрий за півтора місяці назбирав безліч історій про будні й героїзм наших військових, записав їхні воєнні біографії. Так з’явився цикл замальовок і репортажів, який автор назвав «На «нулі». 

«Він був світлим», — сказала про сина Володимира Гарматія його мати Оксана Володимирівна. Світлим не лише кольором волосся, а й життєвою філософією, своїм єством. Зі старшим на три роки братом Олегом не цурався жодної роботи. І не лише вдома, а й завжди охоче допомагав односельцям.

Уже понад рік як не стало на землі Дмитра Безуглого — чудового веселого хлопця з Тального на Черкащині. Поховали його, як і годиться, з усіма почестями. Приїхали й воєнні побратими. Плакало все місто, вулицями якого ходив він зовсім недавно з дружиною, дітками, друзями. Враз посивілі батьки тепер мало не щодня відвідують могилу сина. Рідні згадують його слова, вчинки. 

Про резервну армію громадянам стає відомо лише в екстрених обставинах, як-то відкрита агресія ворога чи критична ситуація в певному районі. І не дивно, адже це основне завдання загонів територіальної оборони. Мирне населення має бути впевненим, що його захистять, а ті, хто погодився на це, сумлінно проходять необхідний вишкіл, щоб за першої потреби оперативно відреагувати на ситуацію. Про загони тероборони українці згадали тоді, коли на в’їздах до населених пунктів з початком російської агресії на сході з’явилися блокпости. 

Нещодавно у столиці відбувся Форум взаємодії з питань реінтеграції захисників України у мирне суспільство. Крім організаторів, Центру практичної допомоги захисникам України Axios, участь в його роботі взяли ті, хто шукає себе після війни, й ті, хто знайшов себе на полі бою.

Майже чотири роки на сході нашої країни триває антитерористична операція, яка насправді є неоголошеною війною. Як наслідок — велика кількість убитих і поранених, тисячі людей, змушених виїхати з небезпечної зони, безліч зламаних доль. На захист Батьківщини стали військові Збройних сил, бійці Національної гвардії, Служби безпеки, служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, працівники Міністерства внутрішніх справ, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації, добровольчі батальйони, що перейшли в підпорядкування цих структур.

За сухим переліком офіційних назв відомств і структур стоять живі люди. За долю кожного з них моляться батьки-матері, дружини і діти. Кожен небайдужий українець подумки повторює, дивлячись услід людині в камуфляжі, добре закарбоване у свідомості за останні роки: «Повертайся живим!» 

Більшість фільмів про війну знімають після того, як вона закінчується. Наступного тижня в офіційний прокат виходять «Кіборги» — стрічка про 242-денну оборону донецького аеропорту. «Важко знімати фільм про війну, яка триває. Режисерові довелося вирішувати не лише творчі, а й етичні питання», — сказав на презентації соціальної ініціативи, пов’язаної з виходом фільму на великі екрани, голова Держкіно Пилип Іллєнко. 

Навіть найсучасніше озброєння не порадує змореного польовим побутом, недоїданням чи незбалансованим харчуванням солдата. Психологи наполягають, що вберегти бійця від психологічного виснаження можна, створивши для нього базові умови. Щоб він мав змогу виспатися і не в окопній багнюці чи холодному наметі, поїсти гарячої страви і помитися гарячою водою. Темі забезпечення харчами й переходу армії на систему харчування за каталогом останнім часом приділяють на всіх рівнях дедалі більше уваги. Якщо перші намагання були спрямовані на забезпечення захисників найелементарнішим продовольством, то згодом розпочалася робота над осучасненням системи харчування, зокрема на передовій.