«Семиштан Олексій Іванович, три поранення; Федір Дєдушкін, контузія, три поранення; Іван Радченко, два поранення; Олексій Фаренюк, два поранення…» — така стисла, але, погодьтеся, надзвичайно красномовна інформація міститься під листом, з яким звернулися до нашої газети її постійні читачі, інваліди війни І групи, члени Всеукраїнської організації інвалідів війни, Збройних сил і бойових дій.
«Ми часто чуємо у виступах депутатів, посадових осіб виконавчої влади слова на захист чорнобильців, дітей війни соціальних груп, — пишуть шановані автори. — І це правильно». 

Уявити пляж без торговців, які пропонують придбати у них усю цю неперевершену смакоту, майже неможливо. І якщо одні відпочивальники не замислюючись купують ці «ласощі», інші вважають їх небезпечними й утримуються від споживання. Воно й зрозуміло, чому: купуючи, приміром, пиріжок, ви навіть не думаєте попросити сертифікат якості на цей продукт. Усім зрозуміло, що його немає і в цьому разі й бути не може. Ну яка бабуся, що реалізує випічку на пляжі, проте даремно.   

Хто з нас хоча б раз у житті не забрав з роботи додому ручку або блокнот, ластик чи кілька аркушів паперу? За умови, що робоче місце — в офісі. «Ну то й що, подумаєш, — міркує більшість. — Це ж не техніка або гроші. На один блокнотик офіс не збідніє. До того ж, так роблять майже всі…» І ніхто навіть не замислювався, що цей вчинок можна кваліфікувати як крадіжку.  

Лелека, боцюн, чорногуз, бусол, бузько, бусьок… Скільки душевного тепла та прихованої ласки у цих простих, ще з дитинства добре відомих кожному поліщукові назвах!

Не знаю, як в іншиaх регіонах, але і поява на світ нашого лісового волинського люду тісно пов’язана із чорногузами. Бо коли маленький поліщук тільки зіпнеться на ноги і почне відкривати для себе цей світ, то рано чи пізно запитає: «Мамо, а звідки я взявся?» На що майже неодмінно отримає апробовану століттями відповідь: «А лелека приніс!.. Одчепися!» 

Шановна редакціє!
Життя та здоров’я моїх двох малолітніх дітей-інвалідів внаслідок Чорнобильської катастрофи і моє — інваліда війни та Чорнобиля I групи — в небезпеці через жахливі житлові умови. Моєї пенсії ледве вистачає на лікування дітей, яким, за висновком лікарів, слід створити нормальні умови проживання.
І хоч влада обіцяла ще 2006 року забезпечити інвалідів-чорнобильців житлом, нічого не зроблено. 

Усе, вирішено! Після того, як мій добрий знайомий — відомий вітчизняний видавець і шанувальник української історії та культури Сергій Кіктенко — у деяких цікавих подробицях розповів про Козелець на Чернігівщині, я остаточно зважився відвідати славетне місто. Тим більше, що Сергій (а він, щоб ви знали, найдужче цікавиться саме цим краєм, кілька років тому був навіть учасником зустрічі нащадків графа Розумовського)  звідти родом. А ще тим більше, що він саме їхав до свого маєтку, який йому дістався від діда, багатого тамтешнього міщанина. Як не зекономити бензин і не впасти на хвіст?

Один із моїх знайомих має трохи дивний «пунктик». Кожного, з ким зустрічається вперше, згодом неодмінно екзаменує двома запитаннями. А саме: скільки свят налічує наш календар? Друге: хто (або що) не підпадає під них, тобто залишається поза «датськими» урочистостями?
Як правило, співрозмовники стенають плечима або ж розводять руками. А чоловік багатозначно усміхається, насолоджуючись інтелектуальною перевагою. 

Хоч як це парадоксально, але одне й те саме може захоплювати людину і жахати водночас. Приміром, є дві речі, які заворожують і не набридають нам, —  дивитися на вогонь і воду. Водночас  ці неодмінні атрибути людського життя часто перетворюються чи не в найбільшого ворога, коли стають некерованими.  Приміром, жертвами вогню, а точніше пожеж, щорічно стають тисячі людей, а збитки, завдані ними, обчислюються мільярдами гривень. Так, за даними МНС, минулого року  в населених пунктах і на об’єктах суб’єктів господарювання сталося 60790 пожеж, внаслідок яких загинуло 2863 людини, з них 92 дитини. Матеріальні збитки від них сягнули за 2,6 млрд грн.  

На противагу своєму славному землякові Несторові Махну, який на безмежних таврійських степах від Гуляйполя до Веселого і Якимівки  у далеких 20-х роках минулого століття будував потужну селянську республіку, нинішні очільники мелітопольської міської громади переймаються проблемами відродження тутешньої промисловості. Бо саме вона, а не дрібний базарний бізнес із його копійчаними статками і відсутністю будь-якої перспективи, завжди, а надто 20 — 30 років тому була годувальницею місцевого бюджету, давала можливість підтримувати на належному рівні освіту та медицину, сприяла розвиткові культури і духовності, забезпечувала безперебійну роботу комунальної інфраструктури. На відміну від багатьох інших середніх  вітчизняних міст, протягом останніх двох десятиріч тут дощенту не знищили колишні заводи, не порізали на металобрухт унікальні верстати та інше обладнання, а всіляко намагалися підтримувати їхню діяльність.  

- Купуйте чорницю, щойно з лісу, — припрошують дітлахи, що стоять обабіч поліських лісових доріг, кожного, хто тут зупиняється.

— А в мене беріть ожину, бачите, яка соковита!

Домовляємося про ціну: за літрову банку чорниці — 15 гривень, ожини — 10.  Вже за годину мої ягоди потрапляють до холодильної камери, поповнивши сімейні зимові запаси. Кому ж не хочеться взимку поласувати вареничками з чорницею чи випити цілющого ожинового морсу? До слова, того дня на ринку в Рівному за літр чорниці правили від 20 до 23 гривень.

А далі… Як мовиться, хто не встиг, той запізнився: сезон заготівлі чорниць, який цього літа тривав із місяць, завершується. А грибний — іще не розпочався. Отже, у пору короткого перепочинку можна підвести першу риску. А вона у кожного своя.