Кабінет Міністрів вніс зміни до переліку товарів, заборонених до ввезення на митну територію України, що походять з Російської Федерації. Зокрема з 1 липня 2019 року заборонено ввозити такі транспортні засоби: автобуси, легкові, вантажні та спеціалізовані автомобілі, мотоцикли, а також трактори.

У Верховній Раді з’явився законопроєкт про очищення української мови від ненормативної лексики — «Про протидію лихослів’ю». Автор цієї законодавчої ініціативи, прозваної в народі «про дематюкацію», — народний депутат Ольга Богомолець. Воно ніби й нічого, і аргументи в пояснювальній записці до проєкту залізні, адже як не погодитися з твердженням, що «лайка й нецензурщина — це вияв слабкості, психоемоційного роздратування і водночас утоми, вияв агресії. Лайка не містить смислів, це продукт нашого несвідомого».

Дорогами ми їздимо щодня і відчуваємо їхній стан, можна сказати, власним тілом. Нарікань багато, втім не можна не помітити, що пристойних ділянок на території країни стає дедалі більше. «Урядовий кур’єр» укотре пересвідчився, як освоюють кошти, надані на ремонт доріг з центру і з регіональних бюджетів, та чи нарешті дійшли руки до оновлення місцевих шляхів.

Мирне розмірене буття жителів села Варюшине, що у Веселинівському районі на Миколаївщині, спинилося 2017 року. Тоді всіх приголомшила новина: з посади керівника радгоспу «Виноградна долина» звільняють Миколу Підгородинського. На перший погляд, буденна ситуація. Може, вже догосподарювався? Може, ще якісь істотні причини? Зрештою, то справа Міністерства аграрної політики, в підпорядкуванні якого перебуває державне підприємство. Йому й вирішувати. Ані на думку людей, ані на позицію місцевої влади, ані на реальні показники діяльності підприємства ніхто не зважав. На жаль, ухвалюючи таке рішення, не зважали й на здоровий глузд.

Микола Максимович Гордійчук увійшов в історію української музикознавчої науки другої половини ХХ століття як одна із найвизначніших постатей, що активно і невтомно працювали майже півстоліття поспіль. Професійна царина його діяльності — теоретичне та історичне музикознавство в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії Національної академії наук України.

На сцену внесли прапори України, Чернівців і штандарт Петрівського ярмарку (який проводять тут з 1786 року!), що й стало сигналом до початку свята у місті. Засурмили труби, заграли скрипалі й закружляла в танці молодь. Та чому лише молодь, і старші пританцьовували доволі активно! Думаєте, ярмарок — це тільки місце зустрічі продавців із покупцями? Помиляєтеся. Сюди приходять поспілкуватися, дізнатися новини, подивитися, як минуле трансформується в сьогоденні, та й просто зануритися в неймовірний феєрверк емоцій.

«Не пиши про Наталю Миколаївну в газету, — застерегла мене моя 84-річна хвора мама, жителька Дрогобича, — бо ще її від нас заберуть». Так, мама знає: як журналіст, достойного не пропущу, щоб не поділитися добрим з добрими людьми. А ще звикла до класичного: як добрий фахівець, то піде на підвищення... Я до неї довго прислухалася, егоїстично мовчала, бо то справді була б для нас катастрофа. Навіть якщо наша сімейна лікарка Наталія Фурман довго не телефонує, мама скаржиться: «Ти ба, не дзвонять!»

Кадри загалом і робітничі зокрема — це та складова економіки, яка стосується  питань гідності та національного інтересу. Свого часу з різних трибун запевняли, що український народ дуже трудолюбивий, але при цьому престижно було користуватися імпортними речами. Натомість тепер в умовах вільної торгівлі і конкуренції маємо своє якісне й модне взуття та одяг, але чомусь не хвалимося, що старанні й сумлінні. Мабуть тому, що виробництво багатьох видів продукції досі не відновили або не освоїли. Так, в умовах соціально-економічної гойдалки непросто побачити стійкі елементи нового, якщо на речах штрих-код не український.

Пісні від знаних українських гуртів, зустрічі з письменниками, істориками, мандрівки місцями козацької та повстанської слави, незабутні знайомства й первісна природа — усе це просто зачарувало численних учасників, які з’їхалися на Чигиринщину минулими вихідними з усієї України. Фестивальні майданчики розташувалися на території Національного історико-культурного заповідника «Чигирин», поблизу купальні Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії. Для гостей, серед яких було багато молоді, тут організували наметове містечко.

Давно мріяла відвідати Грузію, ознайомитися з культурою і традиціями, та й просто відпочити на морському узбережжі й посмакувати тамтешніми національними стравами. Цього року зробила собі такий подарунок і вирушила до Батумі, центру Автономної Республіки Аджарія. Вибір на користь Грузії пов’язаний і з тим, що завжди вважала країну дружньою до нас, яка так само постраждала і досі потерпає від російської агресії. До того ж маю багато друзів в Україні, вихідців із Грузії, й тих, від кого чула про гарні враження від відвідувань сонячного краю.