— Падав сніг на поріг!.. — бадьоро торохкотіла Марійка, розпочинаючи чергову репетицію, і враз спинилася. А вже за мить: — А в нас сніг буде на Новий рік?

Своїми запитаннями, немов тим самим снігом, мала зазвичай засипала старшого брата Яшка. Причому це була якась віхола запитань, на які той не завжди встигав відповідати. Або взагалі відмовчувався. Ось і цього разу озвався наш колишній однокласник Сергій. Він же Сірий чи Сірко. Він же Сєпар. 

У мого знайомого Степана Одаренка є собацюра, неначе вовк. Степан каже, що це англійська вівчарка. Тулуб жовтий, а писок і кінчики вух — чорні. Ночами бігає навкруг хати, гавкає з усякої причини та перехожих від паркану відганяє, бо протоптали стежку прямо по кущах хризантем, які посадила стара Одаренчиха.

— Пес іще молодий, і його треба вчити, — розповідав Степан. — Чіпляється на всіх своїх, багнюкою вимазує, а не дай Бог залишити на ніч білизну на шнурові, то миттю роздере на шмаття або стягне і вляжеться на ній спати. 

Із наближенням року Жовтого Земляного Собаки за східним календарем значно більшає охочих розповісти про свої симпатії до цих чудових чотирилапих друзів. А своєрідним хітом серед таких висловлювань стає класична фраза: «Що більше пізнаю людей, то більше мені подобаються собаки». Із цим важко не погодитися. Водночас ризикну поділитися і власними спостереженнями: що більше пізнаю собак, то менше подобаються люди. Точніше, навіть не самі вони, а запозичені ними найнегативніші суто собачі риси. І саме тому для окремої частини Донбасу й для всієї України настає вже п’ятий собачий рік. Бо маємо дуже промовисті нинішні реалії й факти собачої поведінки представників роду людського. 

Старий 2017 рік наша сім’я могла зустріти без ялинки. Вже до цього йшлося. Тому що коли я 31 числа під обід приїхав на центральний ринок Полтави, ялинок там уже не було. Тільки в окремих місцях помітив втоптану в сніг соснову хвою. Як таке могло статися? Я живу в Полтаві з 2001 року, і ще ніколи такого не траплялося, пухнастих лісових красунь тут можна було без проблем придбати ще й у перший день нового року, причому недорого. Не вірячи своїм очам, я розгублено озирався навсібіч. 

Цю маленьку приземкувату хатину у сумській глибинці — селі Линове навряд чи знають у культурно-мистецькому світі. А живе в ній людина, співочий талант якої відомий не тільки в Україні, а й далеко за її межами.

Лукерія Кошелєва, якій днями виповнилося 93 роки, належить до унікального слов’янського субетносу горюни, який дивом зберіг самоідентифікацію й особливості: архаїчні звичаї, вірування, говірку, одяг, ремесла, побут. А найголовніше — унікальні співочі традиції, що характеризуються п’ятиголоссям. Науковці й досі не можуть розгадати таємниці їхнього походження.

Співрозмовниця «УК» — одна з останніх представниць горюнів співачка Лукерія КОШЕЛЄВА. 

Відійшов у минуле ще один рік нашого протистояння російській агресії. І кінця-краю їй не видно. Та на порозі велелюдних свят — Нового року і Різдва Христового — дивитимемося в майбутнє з надією, сподіватимемося на ліпше у власному житті й житті держави. Може, найближчим часом таки здійсняться щирі побажання з різдвяної колядки:

Хай буде щаслива вся ваша родина — радуйся!

Вся ваша родина і вся Україна — радуйся! 

Епопея звільнення наших військових з полону незаконних збройних формувань таких самих фейкових недоутворень окупованого Росією Донбасу нагадувала своєрідний телемарафон у прямому ефірі за участі всієї небайдужої частини українського суспільства. Укотре після агресії так званої братньої країни відчулося плече ближнього, неабияка згуртованість зовсім не знайомих одне з одним людей.  

У Розумівську загальноосвітню школу І—ІІІ ступенів Долинської сільради на Запоріжжі щодня приїжджають здобувати знання учні навіть з обласного центру. Їхні батьки переконані: тут школярі можуть здобути ґрунтовніші знання. Адже сільський навчальний заклад став одним з небагатьох в Україні, який бере активну участь у проекті «Новий освітній простір» у плані відкриття інклюзивних класів, медіатек й осучаснення всієї матеріально-технічної бази. 

29 квітня 1918 року Чорноморський флот за наказом командуючого підняв українські прапори. Ця подія стала підсумком довгої складної боротьби моряків-українців. Днями в Українському кризовому медіа-центрі презентували перший календар із кольоровими зображеннями кораблів, які першими у 1917—1918 роках підіймали жовто-сині, а потім і синьо-жовті стяги під золотим українським небом над найсинішим у світі морем. 

Добігає кінця 2017-й. Для жителів села П’ятигори Тетіївського району на Київщині він особливо запам’ятається відзначенням 120-річчя від дня народження свого славного земляка Харитона Григоровича Дяченка, який під час Другої світової війни здійснив подиву гідний подвиг.