Стандартний застережний плакат, який здавна традиційно використовують енергетики «Не вмикати — працюють люди!», не витримав випробувань реаліями прифронтової Авдіївки. Адже нелюди по той бік лінії розмежування порушили оголошений режим тиші й почали прицільно чи хаотично обстрілювати території, де перебували ремонтники. 

«Один водій після зважування  вантажівки дуже  образився, пробуксував на зважувальному комплексі і вивів його з ладу, — начальник служби автомобільних доріг в Одеській області Олег Варивода переповідає один із драматичних моментів габаритно-вагового контролю на теренах області. — За цим фактом порушено карну справу, проводять експертизу, визначають збитки, машина  на штрафмайданчику». Відтоді, як у травні 2016-го в країні розпочали посилено контролювати вагу вантажівок, цей процес набув  ознак своєрідної священної війни між перевізниками та  дорожніми службами. Перевізники хочуть вантажити своїх коників під зав’язку, бо так матимуть  більші заробітки. Працівники автодорів  нарікають, що такі вигідні перевезення боком вилазять нашим дорогам, які й так не можуть похизуватися гарним станом. 

Пам’ятаєте, як у кіноповісті «Зачарована Десна» прабабуся Олександра Довженка сварила його за вирвану і повтикану в грядки моркву? Що сказала б на адресу виробників ламп розжарювання з одного українського міста-мільйонника та баба, якби жила в наші дні і з нею трапилася така сама оказія, що й зі мною? 

Як усе ще непросто згадувати події тієї зими — Революції гідності. І наскільки важливо це робити нині, коли зневіра бере за горло, коли так мало перемог, коли майже непомітні зміни. Минуле опирається не тільки на фронті — з не меншим оскаженінням діє воно тут, у тилу. Тому як ковток повітря, як приклад віри нам потрібні нагадування про те, що ми вміємо консолідуватися і утримувати барикади, захищаючись від мордору, що нас, тих, хто хоче кращого життя, а не залишити все як було, багато, от тільки не треба ховатися по закутках, а частіше збиратися в серці столиці, щоб надихатися від мужності сотні праведників, які окропивши цю землю кров’ю, піднялися в небесну височінь. 

«Нещодавно в нас, переселенців з Донецька, народилася дитина. Живемо ми у найманій квартирі в Одесі, а прописані досі в Донецьку. Плануємо зареєструвати дитину. Чи можемо це зробити не за місцем реєстрації, а за місцем фактичного проживання? Чи можуть нам у цьому відмовити?»

«Останнім часом багато розмов навколо того, хто зі студентів отримуватиме стипендії, а хто ні. Для нас це дуже важливо, адже мій племінник — син учасника АТО. На жаль, сесію він склав не на відмінно. Тож сім’я переймається, чи залишиться він без стипендії, чи дітям учасників АТО її все-таки виплачуватимуть?» 

Засніжена київська траса вела до Козелецького краю. А в Кіптях побачили прогорнуту, хоч і припорошену зверху снігом, дорогу до Центру адміністративних послуг. За результатами всеукраїнського конкурсу «Кращі практики місцевого самоврядування-2016» його визнано взірцевим в Україні. 

«Нещодавно почув, що люди, які мають пільги, але ними не користуються, відтепер можуть забрати їх грошима. Чи правда це і яких пільг стосується?»

Володимир АНТОНІЙ,  Кіровоградська область 

Хоч і кажуть, що проти рожна не попреш, але якщо добре пошукати, то виявиться, що немає такого рожна. Особливо у критичній ситуації. Як-от нині, коли до високих цін на комунальні послуги, постійного подорожчання харчів тощо додалося недавнє підвищення цін на проїзд у київському міському й приміському громадському транспорті. Найкритичнішим воно виявилося для жителів передмість, які щодня їздять у столицю на роботу. І здебільшого не на високооплачувану, інакше у тих розхлябаних маршрутках не їздили б. А вартість проїзду зазвичай вища, ніж у міському транспорті. Виходить, що й раніше доїзд до роботи був недешевим, а тепер і справді постала дилема: або працювати і велику частину заробітку віддавати за проїзд, або не працювати — і… тоді зовсім без грошей залишитися. 

Житель Авдіївки дуже емоційно відреагував на свіже повідомлення обласної влади про введення в місті надзвичайного стану. «Та у нас надзвичайний стан ще з минулої весни, відколи російські орки почали постійно обстрілювати промзону! — категорично каже він. — І виробництво на коксохімі вже не раз зупиняли через пошкодження. І людей чимало поховали після обстрілів. Але так погано, як тепер, ще не було».