Державний резерв матеріальних цінностей — запорука виживання країни у ситуаціях, що загрожують здоров’ю населення або його існуванню. Але, на жаль, про розкрадання в системі Державного агентства резерву України (Держрезерв), що існувало в минулі роки, не говорив хіба що ледачий.

Не обійшла сумнівна репутація і його наукову установу — Український науково-дослідний інститут «Ресурс». У середині листопада 2015 року його директора Володимира Линника звільнили з посади через те, що він надавав юрособам послуги оренди приміщень всупереч чинному законодавству та виплачував зарплатню фіктивному співробітникові. З 17 листопада минулого року генеральним директором установи призначено Бориса ЗАПТАЛОВА. Він і розповів «УК» про реорганізацію УкрНДІ «Ресурс» та відновлення його репутації. 

Син однієї нашої співробітниці служить у зоні АТО. Точніше, воює. Мати, звісно ж, по кілька разів на день дзвонить йому на фронт, щоб переконатися, що живий. Особливо непокоїться за кровиночку бідолашна після повідомлення у пресі, що в травні 2016 року на Донбасі загинули 26 українських вояків.

І ситуація на фронті весь час загострюється. Якби не масовий героїзм наших солдатів, неминучими були б більші втрати. Схиляю голову перед українськими захисниками Авдіївської промзони під Донецьком, яку несамовито обстрілюють бойовики. В інтернеті прочитала, як один з наших вояків на ім’я Сергій, поранений шістьма осколками, відмовився від госпіталізації. Він, показавши на маленький український прапорець на рукаві гімнастерки, просто сказав: «Тут мої хлопці, і я їх не покину». 

Жителька невеликого містечка на Донеччині переживає не кращі часи. Сусіди її знають як патріотично налаштовану інтелігентку. Тож роботу знайти не може, поїхати світ за очі немає за що, а продати хату тепер сусіди, які симпатизують зайдам, не дають змоги. У перші місяці війни велося їй ще якось терпимо. Коли потрібно було кудись поїхати, без вагань залишала ключі сусідці. Та і за порядком приглядала, і нехитре господарство порала. З часом ситуація змінилася не на краще. Поступатися своїми поглядами і приймати позицію більшості жінка не збиралася, але й сусіди дарувати таке «невігластво» не хочуть. Коло замкнулося. Залишити хату вже ні на кого. Розбіжності у світоглядах вплинули й на це. Тепер «громада» тільки й чатує, коли жінка кудись поїде, щоб за монголо-татарським прикладом розтягти майно інакодумиці. 

«А якби тобі сказали: об’єднай своє домашнє господарство з Миколиним, бо у нього і хата більша, і город, і хазяйство. Ти б погодилася?» — допитувалася чепурна бабуся в яскравій квітчастій хустці. Її вив’язана білою полотняною косинкою сусідка заперечливо хитала головою: «Ні! У мене Лиска велику дійницю молока дає, а в нього корова, як коза доїться. Здамо молоко на завод — свого прибутку не побачу». 

Узявши за девіз слова класика «Війни виграють не генерали, а шкільні вчителі та парафіяльні священики», 86 громадських і волонтерських організацій вийшли з ініціативою започаткувати Всеукраїнську акцію «Потяг єднання України «Труханівська Січ». За задумом організаторів, захід мав сприяти консолідації суспільства, піднесенню патріотичного духу громадян, розвитку волонтерського руху, а також розвіяти міфи російської пропаганди та посилити діалог і зміцнити взаєморозуміння жителів різних регіонів. Щойно інформація про задум пішла в люди, як охочих підтримати і взяти участь виявилося більше, ніж планували. Кожен намагався зробити внесок у те, щоб подорож відбулася. Залізничники надали вагонний склад, військові, митці, духовенство, психологи підготували тематичні майстер-класи, лекції-бесіди, концертну і кінопрограми, для дітей у вагоні-кінозалі демонстрували українські мультики.

У Києві Прем’єр-міністр Володимир Гройсман разом з міністром підприємництва та інновацій Швеції Мікаелем Дамбергом відкривав п’ятий Українсько-шведський бізнес-форум. Його організаторами виступили Шведська торгова та інвестиційна рада й Посольство Швеції в Україні. 

Про грибовицьку трагедію думаю навіть уночі: не спиться від того. А хіба до сну матерям рятувальників, які загинули страшною дикою смертю в центрі Європи не в середньовіччі, а в ХХІ столітті?!  Чи мамі того еколога, якого й досі шукають? Ні, тут не кричати — вити хочеться. Та чи почують?

Нині про сміття в різних аспектах не говорить хіба що ледачий. Палко дискутують політики та експерти, хтось робить на тій невимовній біді свій чорний піар, хтось уміло розправляється з політичними конкурентами.

«УК» свого часу (без жодної політики) застерігав про сміттєвий Чорнобиль, який  насувається на Україну, ще 2013-го. Не почули. 

Відомий німецький мислитель, філософ, психолог і класичний філолог точно не був футбольним уболівальником і навряд чи відрізняв кутовий від штрафного, однак саме його безсмертну цитату хочеться вжити першою на підтримку  нашої національної збірної. Отже:  все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими. І це 1:0 на НАШУ користь.

Поразка — лише крок до перемоги. Сильний той, хто може визнати поразку, зробити правильні висновки і йти далі. У нашій ситуації поразка — не сирота. І це вже 2:0. 

Протягом останніх 20 років у наших громадян суди, прокуратура й міліція асоціювалися не з справедливістю, а з вимаганням хабарів і встановленням бюрократичних перепон. Згідно із соціологічними опитуваннями, понад 80% українців не довіряють вітчизняним судам і «старим» правоохоронним органам. Тому реформа судової системи нагальна. Днями парламент ухвалив зміни до Конституції в частині судочинства та зміни до Закону «Про судоустрій і статус суддів». Як зміниться вітчизняна судова система і чи зможе вона очиститися від нечесних представників Феміди, з’ясовував «Урядовий кур’єр». 

Питання впровадження судової реформи було в центрі уваги засідання Національної ради з питань антикорупційної політики під головуванням Президента Петра Порошенка. Розмова відбулася в контексті ухвалення змін до Конституції в частині правосуддя та імплементаційного Закону «Про судоустрій та статус суддів».