Будь-який злочин, передусім на міжнародному рівні, потребує виправдання і пояснення. І чим впливовіші особи розтовкмачать суспільству, що й до чого, та ще й тицьнуть пальцем у «винуватих», тим більша ймовірність справжнім злочинцям в очах підлеглого загалу мати вигляд моральних авторитетів і героїв.

Пам’ятаємо, як уже в перший день офіційної участі РФ у сирійській війні Російська православна церква устами голови Синодального відділу із взаємин церкви і суспільства Московського патріархату протоієрея Всеволода Чапліна пояснила свою позицію щодо цих подій. Бо прихильники «руского міра» не мають сприймати ситуацію на далекому Близькому Сході на рівні слів із пісні Віктора Цоя: «И мы могли бы вести войну против тех, кто против нас, так как те, кто против тех, кто против нас, не справляются с ними без нас». 

…Додому повертаються земляки, які гідно виконували обов’язок із захисту східних кордонів країни. Повертаються у мирне життя і солдати, які зазнали поранень під час бойових дій. Фахівці наголошують, що більшості з них необхідний курс психологічної реабілітації. Ця порада стосується 92% бійців. Адже на жодну адекватну людину війна ніколи не мала бодай на крихту позитивного впливу. Нервове потрясіння, особливості харчування, переохолодження, загострення давніх чи поява нових хвороб — в умовах воєнних дій, на жаль, норма. 

Зайшовши у вагон поїзда Ковель — Новоолексіївка в Рівному, відчула нестерпну задуху. Це я з вулиці, подумала. Втім, швидкий поїзд намотував кілометри, а спека дедалі більше доймала пасажирів: усі розчервонілися, як варені раки. Хтось ходив у шортах, хтось сором’язливо ховався під простирадлом, хтось щосили намагався відчинити вікно. 

Донедавна перетнути контрольний пункт в’їзду-виїзду (КПВВ) на лінії розмежування в зоні проведення АТО вдавалося більш-менш безпроблемно. Загалом ця процедура займала максимум кілька годин. Проте за останні тижні ситуація змінилась: тепер, щоб перетнути лінію розмежування, людям доводиться вистоювати величезні черги. Інколи до кількох діб. І це при тому, що на вулиці вже вночі холодно, а серед очікуючих є діти й пенсіонери. Хто винен у тому, що черги зросли, та як планують покращити ситуацію, з’ясовував «Урядовий кур’єр».

Слідство було неефективним і не відповідало вимогам Європейської конвенції з прав людини. Такого висновку дійшли експерти Міжнародної дорадчої групи (МДГ), яка відстежувала перебіг розслідування українською владою трагічних подій в Одесі 2 травня 2014 року, які призвели до загибелі 48 людей.

Міжнародні експерти доповіли, що українській владі не вдалося досягти істотного прогресу в цьому резонансному розслідуванні, а ті його вади, на які вказано у звіті, негативно вплинули на здатність слідства точно відтворити обставини кривавих подій у місті й притягти причетних до відповідальності. 

Без цього птаха важко уявити українське село. Здавна він селився неподалік людського житла. Тих, хто прихистив лелек, вважали щасливими. Яких тільки імен не придумали українці для пернатих улюбленців: чорногуз, бусол, бузько, боцюн, гайстер…

Із часом вкриті соломою та очеретом селянські хати перетворилися на охайні будинки із твердими черепичними та шиферними дахами, на яких ніхто більше не ставить для бузьків коліс. Нинішні господарі віддаляються від живої природи, заміняючи її спогляданням життя в телевізорах та комп’ютерах. Тож птахи переселилися на стовпи та дерева. Хоч горнуться до людей. 

Уроки у школах Сватового якщо й почнуться, то не раніш ніж за тиждень: місцева влада ухвалила рішення не починати з понеділка навчальний процес. Та й можливостей для цього немає: із п’яти шкіл вціліла лише одна. Але уроки з цієї ситуації мають винести майже всі служби життєзабезпечення краю. 

…Її портрет на обкладинці престижного міжнародного журналу Newsweek під заголовком «Люди, які змінили Польщу». Її відзначив своєю нагородою Президент Броніслав Коморовський, а в її громадську організацію відраховує один відсоток прибуткового податку автор польського економічного дива Лєшик Бальцерович. І живе ця жінка не у Варшаві, а в далекому поліському закутку, на Вармії та Мазурах, у селі Камьонка, де лише… 70 жителів. Та завдяки її зусиллям про це місце знають тепер уже не тільки в Польщі — в усій Європі. 

«Уявляєш, дивлюся — квитків до Козятина немає, до Києва немає! До Конотопа є!» Мій добрий знайомий Олександр Володимирович емоційно ділиться перипетіями, з якими він таки зміг вибратися до рідного Козятина поїздом № 24 Одеса — Москва. Так, лише через населений пункт, розташований значно далі, заплативши на «квитковому» сайті Укрзалізниці кілька зайвих десятків гривень. 

Про проблеми внутрішньо переміщених осіб зі сходу останнім часом говорять і пишуть чимало. А ось те, що турбує переселенців із Криму, якось поволі стало відходити на другий план. Та не слід забувати, що саме незгодним з політикою окупантів кримчанам першим довелося відчути на собі їхні репресії. Перші переселенці звідти поїхали ще за кілька тижнів до проведення так званого референдуму, оскільки вже тоді почалися політичні переслідування: люди зникали, їх брали у полон «зелені чоловічки», які встановлювали там свою терористично-окупаційну владу.

На сьогодні ж, за даними Агенції ООН у справах біженців, залишити свій сонячний берег внаслідок окупації півострова довелося понад 22 тисячам кримчан. Як і переселенці зі сходу, вони отримали статус внутрішньо переміщених осіб. Тож багато у чому їхні проблеми схожі.