Методист інформаційно-методичного центру управління освіти і науки Сумської міськради Ірина Нікітіна за фахом історик. Каже так: в усі часи, починаючи від Київської Русі, відданість і любов до рідної землі вважали першоосновою. Перекидаючи умовний місток у сьогодення, фахівець твердо переконана, що нинішня освітянська система міста успішно продовжує традицію. І насамперед після здобуття Україною незалежності. 

Історія Ануша, вихідця із далекої Індії, прозаїчна. Приїхав молодий індус навчатися до Києва. І закохався в Україну з першого погляду. Припали до душі відкритість і щирість українців. І хоч за тридев’ять земель на його повернення чекали рідні, спокійну і мирну країну не знайшов сил покинути. Тут одружився, народилося троє його діточок. Вони себе вважають щирими українцями. 

Вона пролилася на грунтову дорогу поблизу сіл Чумаки та Новокатеринівка у Старобешівському районі на Донеччині — алюмінієва кров із серця-двигуна підбитого нашого бронетранспортера. І не втанула в землю, як людська: затверділа, немов вулканічна магма, перед тим вплавивши в себе чийсь шолом і штик-ніж. Від власників цих речей, якщо вони не встигли вибратися з того палаючого БТРа, за такої високої температури не лишилося майже нічого… 

Так колись казала моя покійна бабуся, коли йшлося про людей, які переймаються виключно власними клопотами і питаннями. Тобто їм байдуже, чим і як живе громада, сусіди, знайомі. Навіть одного разу, коли в нашому селі загорілася комора і всі селяни прибігли посеред ночі з відрами гасити полум’я, знайшлися гапки, які «не почули» шуму-гамору, а спокійнісінько спали до самісінького ранку.
Життя плине, минають роки, а гапки як були, так і залишаються. Звісно, в інших варіантах, формах і вимірах, але суть незмінна.
Особливо зримо і випукло помічаєш їх сьогодні, в цей важкий і драматичний для всіх нас час. Коли на сході вирує війна, гинуть співвітчизники, дедалі більше з’являється нових горбиків на кладовищах в усіх куточках України.

22 листопада Україна відзначає 81-і роковини Голодомору та вшановує пам’ять жертв цієї страшної трагедії українського народу. В попередні роки жалобні заходи були присвячені окремим темам: згадували дітей — жертв Голодомору, доброчинців, які рятували людей від голоду і допомагали їм вижити. Цього року зосереджуємося на особливо актуальній у нинішніх важких умовах воєнного протистояння з Кремлем та його найманцями темі спротиву українського селянства сталінському терору і геноциду, добре усвідомлюючи, що у ХХ столітті голодом прагнули вбити нашу свободу.

Отже, сьогодні «Урядовий кур’єр» спільно з Українським інститутом національної пам’яті, грунтуючись на матеріалах із раніше не доступних архівів, розповідає про антирадянські повстання в Україні 1930—1932 років. Пам’ятаємо всіх убитих українців і свідомі того, що, виживши у 1933-му, вистоявши у 2014-му, переможемо завтра! 

У вас ще немає висотки у дворі? Замість дитячого майданчика, скверика, улюблених з юності лип-тополь-кленів? Буде! Принаймні — у киян, яким подібні «радощі» передбачає «новий» Генеральний план-2025.
Чому «новий» у лапках? Бо ідею створення та ухвалення такого плану пробивали ще таваріщі Черновецький і Попов — попередники нинішнього столичного міського голови і одночасно глави Київської міської державної адміністрації Віталія Кличка.
Київ має Генеральний план, чинний до 2020 року. Чим же він не влаштовував «молоду команду» Черновецького, «досвідчену» команду Попова? А тим, що у чинний план на догоду забудовникам було внесено (абсолютно незаконно) чимало змін, які й призвели до скорочення зеленої зони столиці на третину. А також до скандалів навколо новобудов, до різких заяв від ЮНЕСКО з приводу небезпек для об’єктів світової культурної спадщини, до спотворення київських краєвидів… 

В Україні розпочався процес очищення влади, названий люстрацією. Коли країни посткомуністичної Східної Європи переживали подібні процеси, їхню болючість для суспільства визнали очевидним фактом. Про те, як це відбувалося в Європі, нам розповідає фахівець у галузі філософії права, доктор юридичних наук Тетяна Занфірова.

Софійці всього сім років, але мислить і діє вона абсолютно по-дорослому. Вона, молодша донька моїх знайомих із горопашної Горлівки — міста під контролем самопроголошеної «ДНР», почала писати традиційний лист Дідові Морозу ще у жовтні. Свої дії дівчинка пояснювала цілком логічно. По-перше, каже вона, оскільки пошта працює кепсько, важливе послання може застряти в дорозі. По-друге, Дід Мороз також повинен встигнути завчасно доставити подарунки через блокпости, на яких «фільтрують» усіх приїжджих та їхній вантаж. А по-третє… Одне слово, дитинча аж обурилося, що мама дивується такій поспішності. «Ти як маленька! — враз нахмурила вона брови. — А раптом бомба влучить у наш будинок і я не встигну написати й відправити цей лист?»  

Рівно рік тому, захищаючи свій європейський вибір, на столичний Майдан вийшли люди. Одним із його головних здобутків стало формування активної громадянської позиції. Й хоч водночас країна отримала найбільшу біду сьогодення — фактичну агресію Росії, люди усвідомили: те, як ми житимемо завтра, залежить від кожного з нас.

Наші воїни, які вирушають в зону бойових дій АТО, у своїх серцях надовго збережуть пам’ять про теплу зустріч перед важливим бойовим завданням.