Національний цирк презентував нову програму. Невибагливу, демократичну, здебільшого лірично-драматичну, а час від часу навдивовиж наївну й іронічну. Цієї весни тут відійшли від закордонних принад і моделей враження глядача, вирішивши не розпорошувати енергію дарма та не конкурувати із гастролерами з «відомих» шапіто. Цирк надав делікатного присмаку вітчизняній «родзинці індивідуальності». Маю на увазі класичний діалог на арені між тваринами й акторами тривалістю майже дві з половиною години. Режисери дали дійству назву «Браво-Бравушкі», а влучне й майстерне виконання сценарних ролей закріпило результат бурхливими оплесками подяки. Йдеться про дійство, завдяки якому як молодші глядачі, так і старші за віком поціновувачі пластичного професійного мистецтва перейнялися, можливо, й мимоволі відчуттям швидкоплинності життя та поринули у світле прийдешнє. 

Час, як непідкупний суддя, виносить свій вердикт і ставить усе на місця. Ховаючи промахи у питаннях державотворення, ми приречені повторювати їх знову. Варто проаналізувати етапи становлення Української держави у далечі княжих дружин, у добу козаччини, за часів УНР, у пору розвалу СРСР, в мить помаранчевої революції чи майданового утвердження гідності — й перед нами постає панорама прикрих повторів і змарнованих можливостей. Колесо історії з прадавньої до новітньої історії України раз-у-раз потрапляє на одну й ту ж спицю помилок. Історія вчить, що вона нічого не вчить. 

Кабінет Міністрів схвалив проект Закону України №4756 «Про співробітництво територіальних громад» — перший із законопроектів, які Мінрегіон готує в рамках реалізації Концепції реформи місцевого самоврядування. Документ найближчим часом уряд подасть у парламент. Про це на конференції з питань децентралізації державної влади в Україні повідомив віце-прем’єр-міністр — міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Володимир Гройсман. 
За його словами, система держвлади, створена за останні неповних чотири роки, була надзвичайно централізованою. Вона знищувала місцеве самоврядування і право територіальних громад на розвиток, унеможливлювала їхню фінансову самостійність, сприяла корупції. А тепер в умовах військової агресії Росія намагається експортувати нам ідею державного устрою України — федералізацію. «Це шлях розколу країни і гальмування її розвитку. Ключем до успіху України є децентралізація влади, яка полягає у передачі прав на рівень громад», — підкреслив віце-прем’єр-міністр. 

Реформування органів місцевого самоврядування нарешті набуває  реальних рис. Ідеться про ухвалену Концепцію реформування місцевого самоврядування  і територіальної організації влади в Україні.

Нині облдержадміністрації беруть на себе всі виконавчі функції. Фактично це монопольна влада держави на територіях. Голів адміністрацій призначають, і громада вплинути на їхні рішення не може. Призначенці з Києва — це не та ефективна модель, до якої прагне суспільство. 

В Україні, на частку якої припадає лише 6% території Європи, представлено майже 35% біорозмаїття континенту. Йдеться і про фауну, і про флору, багатства якої, на відміну від більшості західноєвропейських країн, збереглися не тільки в заповідних куточках. Навіть на кількох квадратних метрах звичайнісінького різнотрав’я — чи то міський парк у Києві, чи заплавна лука у поліській чи полтавській глибинці — знайдуться десятки видів судинних рослин.

Однак, вважають фахівці, дедалі реальніша загроза, що звичне нам з дитинства буяння трав може залишитися у спогадах про минуле. Йдеться про поширення на території України чужорідних рослин, що загрожує не тільки місцевим видам флори, а навіть здоров’ю і життю людей.

Якось ще за кілька місяців до подій на Майдані зустрівся із давнім знайомим сумчанином, якому вже за 90. Дідусь, попри свій поважний вік, активно цікавиться всім, що відбувається навколо. До того ж, по-своєму оцінює.

Кажучи про ті чи ті події, зітхнув з ностальгією: мовляв, раніше були зовсім інші часи — бурхливі, знаменні, знакові. Громада знала, за кого (чи за що) ставала грудьми, була одержима якимись конкретними ідеями, за щось боролася, щось відстоювала, у щось свято вірила…

Пригадав дідусь ще царя-батюшку, колективізацію, Сталіна, будівництво світлого майбутнього — комунізм, перебудову, словом, ледь не всі події, свідком яких довелося бути. І хоч усі ті починання і наміри свого часу луснули, як мильна булька, все ж, за визначенням ветерана, важливий сам факт, бо вічного нічого немає. 

Диверсійна робота потенційного ворога на 93% моделюється інформаційною агресією. Правду від неправди відділити дуже важко. Тим більше, що світ не чорно-білий, а різнобарвний. Інформація про події в ньому щосекунди зливою падає на наші голови з усіх джерел. Звісно, не всі готові сприймати її критично, аналізувати і робити правильні висновки. До того ж найефективніший прийом дезінформатора — маніпулювання правдою. Для цього береться якась частина правди і трактується в інтересах дезінформатора. 

У Бердянську (Запорізька область) з військовими почестями на центральній алеї міського цвинтаря поховали 32-річного майора Збройних сил України Станіслава Карачевського. Його, беззбройного, упритул розстріляв російський військовослужбовець. 

88-річний рівнянин Петро Рябчук — один із наймолодших. А у квітні 1944-го йому щойно виповнилося 18. Втім, він так чітко пригадує ті події, ніби це було вчора:

— Той Гурбенський котел і досі кипить у моїй душі, бо таке не забувається. Навесні 1944-го саме розпочався призов до радянської армії. УПА натомість розпочала свою мобілізацію: звісно, що я пішов до Гурбенського лісу, бо, як і мої товариші, щиро сподівався, що ми зможемо відстояти свою державу Україну. 

Матеріали про голодні 1932—1933 роки, що їх «УК» публікував протягом минулого року, не залишили байдужими нікого з тих, хто їх прочитав. У цьому переконаний давній шанувальник нашої газети, відома на Полтавщині людина, аграрій, заслужений працівник сільського господарства України Микола Миколайович Опара, з яким нещодавно спілкувалися на цю тему.