5 серпня 1937 року розпочалося виконання сумнозвісного оперативного наказу народного комісара внутрішніх справ СРСР №00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів». Тож під наказ можна було підвести будь-яку людину. Народ називав цю операцію антикуркульською. «Куркуль», «експлуататор» і «ворог народу». Саме так радянська пропаганда позиціонувала заможного селянина, згідно з державним курсом на суцільну й прискорену колективізацію. «Ворогами народу» регулярно ставали бідняки чи середняки, оскільки самі критерії ворожості постійно розширювалися.

25 липня футбольний клуб «Авангард» із Краматорська на Донеччині повідомив, що із цього дня вивів з обігу номер «1», під яким у складі юнацької команди в довоєнні роки виходив на поле воротар Степан Чубенко. На офіційному сайті ФК з’явилася відповідна вкладка «Степан Чубенко. Навіки перший». Так відреагували у спортивному колективі на п’яту річницю загибелі свого голкіпера, якому на тоді виповнилося лише 16 років.

Напередодні визволення у лисичанському музеї відкривається спеціальна виставка. На ній представлено багато документів, серед яких і твори дітей — спогади про те, як страшно і несподівано приходить війна.

Навіть не змовляючись, жителі Слов’янська тепер часто повторюють одне й те саме: на початку липня 2014-го вони готувалися до штурму і вуличних боїв у місті, окупованому проросійськими бойовиками, проте подальший розвиток подій їх приємно здивував. «Кілька останніх днів ми жили у підвалах, бо тоді стріляли з усіх видів зброї. Звісно, боялися, але хотіли, аби визволили нас якнайшвидше. А ось про те, що бойовики на чолі з росіянином Гіркіним-Стрєлковим самі підуть звідси, навіть не мріяли. Тобто ми готувалися до найгіршого, але вийшло якраз навпаки. Тому спершу навіть не дуже повірили в таке щастя!» — згадує місцевий житель.

Спальний район Харкова Салтівка для Володимира Усенка символізував і малу батьківщину, й усю Україну. Адже тут живуть найрідніші люди, його родина. Так говорять друзі й  додають, що для Володимира добробут його рідних і близьких завжди був на першому плані. А ще батьки чи планети-покровителі надміру наділили Володимира прагненням до справедливості в усьому, незламними вольовими якостями, благородством і справедливістю.

8–9 травня в багатьох країнах згадують події Другої світової війни, адже це найкривавіший глобальний конфлікт, під час якого загинуло, за різними оцінками, від 50 до 85 мільйонів людей. День пам’яті та примирення й День Перемоги символізують не тріумф переможців над переможеними, а мають бути нагадуванням про страшну катастрофу і застереженням, що не можна розв’язувати складні міжнародні проблеми збройним шляхом, ультиматумами, агресією, анексією.

Днями виповнилося 75 років, як відбулася найбільша в історії УПА битва з військами НКВС в урочищі Гурби на межі нинішніх Рівненської та Тернопільської областей. У Гурби не запрошують — сюди їдуть за покликом душі. Тому ні дощ, ні холод не завадили людям з’їхатися на святе для українців місце. Тут у нерівному бою поклали голови наші діди й батьки. 5 тисяч вояків Української Повстанської Армії груп «Північ» і «Південь» протистояли 30-тисячному з’єднанню частин НКВС та регулярної радянської армії за підтримки танків і бронепоїзда, а для розвідки вони використовували літаки.

Учора, у річницю ядерної аварії, керівники держави вшанували ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС, які проявили неймовірну мужність і героїзм, намагаючись зменшити руйнівні наслідки цього техногенного лиха ціною власного здоров’я та життя.

«Можемо пишатися, що Луганщина дала п’ять видатних представників руху шістдесятників і дисидентів. До речі, в Україні в жодній області не було такої кількості людей, які виступали за поширення і доведення до населення змісту Гельсінської декларації, щоб ознайомити всіх громадян з Декларацією прав людини», — підкреслює заступник директора з наукової роботи Луганського обласного краєзнавчого музею Тетяна Коваленко

Уже зібрано матеріали про дев’ятьох жителів Луганщини, які добровільно пішли на фронт захищати українську Луганщину і загинули. Пошук відомостей триває, адже встановлено імена лише половини бійців, які спочивають на цвинтарі у Старобільську під табличкою «Невідомий». Колись про долі учасників антитерористичної операції напишуть книжки