20 лютого 2014 року Верховна Рада визначила офіційним початком російської агресії проти України, яка й розпочалася втратою контролю над Кримом. Парламентська постанова від 21 квітня 2015 року називає речі їхніми іменами: «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків»

Українці надихають нас, європейців. Коли необхідно, вони герої. Коли необхідно, вони прагматики, які тверезо оцінюють реальність. Це Президент Європейської Ради Дональд Туск написав у Twitter після участі в церемонії вшанування пам’яті жертв Революції гідності. Під час церемонії він і Президент України Петро Порошенко пройшли до Хреста на місці загибелі Героїв Небесної Сотні та встановили лампадки біля пам’ятної стели з іменами тих, хто заплатив найвищу ціну за нове європейське майбутнє українців. Відтак, ознайомилися з проектом «Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні — Музей Революції Гідності», будівництво якого заплановано на місці загибелі Героїв

30 років тому землю далекого Афганістану залишив останній радянський солдат. Але й нині багато з людей того покоління перебувають там, де точиться війна, — за незалежність уже нашої країни. У день ушанування ветеранів збройних конфліктів на територіях інших держав, до яких тепер належать і воїни, котрі пройшли горнило афганської війни, у столиці відбувся урочистий захід. Воїнів-афганців вітали Президент Петро Порошенко й Прем’єр-міністр Володимир Гройсман. Утім, у багатьох українців власні рахунки і з тією війною, і з імперією, яка спричинила не лише її, а й нинішню війну на Донбасі

24 січня о 9-й ранку в Маріуполі гучно й протяжно завили сирени. Вони нагадали про трагедію, яка сталася у приморському місті чотири роки тому. Хоч про обстріл мікрорайону Східного тут пам’ятають і без нагадувань. Потужні снаряди, які суботнього ранку вибухнули біля Київського ринку, магазинів, школи та будинків, забрали життя 30 мирних людей, серед яких двоє дітей. Ще 117 маріупольців зазнали поранення, внаслідок яких чимало з них стали інвалідами. Пошкоджено було 55 багатоквартирних і 15 приватних житлових будинків, ринок, «Дитячий світ» і супермаркет, школу №5, згоріли з півсотні автомобілів

50 разів пролунав Дзвін пам’яті цієї неділі під час щоденного ранкового церемоніалу вшанування пам’яті військовослужбовців Збройних сил, які загинули за свободу, незалежність і територіальну цілісність України, світовий мир і порядок

«Люблю те, що вмію, і вмію те, що люблю, — казав митець. — Після 70 живу в гармонії із собою».
Він слухав компліменти і словослів’я на свою адресу й реагував на все з гумором. Згадуючи про нього, мільйони шанувальників усміхаються, а недобрі радіють, що не треба повертати гроші, взяті в нього в борг.
Він декларував, що живе сьогоденням, весело і красиво

Боєць 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» Віктор Гурняк загинув чотири роки тому 19 жовтня. Сталося це поблизу села Сміле на Луганщині. Разом з побратимом вивозив на автомашині з поля бою поранених бійців. Тривав мінометний обстріл. Мить — і осколок  вп’явся в його тіло

Жителі шанували своїх визволителів, очевидці ділилися спогадами, кожен з учасників отримав незабутні враження. У Сєверодонецьку святкування тривали навіть два дні. Розпочалися з міського відкритого  фестивалю «Peace, Love and Happiness» (мир, любов і щастя), який зібрав понад 300 місцевих жителів, запрошених артистів 23 музичних гуртів і байкерів

Цими вихідними президенти України та Польщі Петро Порошенко та Анджей Дуда вшановували пам’ять жертв українсько-польського конфлікту часів Другої світової війни. Петро Порошенко вирушив до польського села Сагринь, де 1944 року польська Армія Крайова разом із Батальйонами хлопськими убила кілька сотень українців. А Анджей Дуда — до Луцька, де взяв участь у заходах, присвячених 75-й річниці Волинської трагедії

«Я підняв синьо-жовтий прапор боротьби і я маю пронести його стільки, скільки зможу, до самої смерті. А потім його підхопить хтось наступний і понесе далі. Який я у цьому ланцюгу — немає значення...» Ці слова незламного патріота, Героя України,  співзасновника Української Гельсінської спілки Левка Лук’яненка, який відійшов у вічність на дев’яностому році земного буття, маємо пам’ятати щораз у п’янку годину перемог і в нелегкий час сумнівів, адже за справжню Незалежність, яку з його легкої руки проголосили у 1991-му, Україна веде важку боротьбу з тим самим ворогом і сьогодні