Пам'ять

  • Микола ШОТ

    Біль серця, яке ніколи не загоїться

    Боєць 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» Віктор Гурняк загинув чотири роки тому 19 жовтня. Сталося це поблизу села Сміле на Луганщині. Разом з побратимом вивозив на автомашині з поля бою поранених бійців. Тривав мінометний обстріл. Мить — і осколок  вп’явся в його тіло

  • Свято здійсненої мрії

    Жителі шанували своїх визволителів, очевидці ділилися спогадами, кожен з учасників отримав незабутні враження. У Сєверодонецьку святкування тривали навіть два дні. Розпочалися з міського відкритого  фестивалю «Peace, Love and Happiness» (мир, любов і щастя), який зібрав понад 300 місцевих жителів, запрошених артистів 23 музичних гуртів і байкерів

  • Вікторія ВЛАСЕНКО

    Болючі рани минулого не повинні роз’єднувати народи

    Цими вихідними президенти України та Польщі Петро Порошенко та Анджей Дуда вшановували пам’ять жертв українсько-польського конфлікту часів Другої світової війни. Петро Порошенко вирушив до польського села Сагринь, де 1944 року польська Армія Крайова разом із Батальйонами хлопськими убила кілька сотень українців. А Анджей Дуда — до Луцька, де взяв участь у заходах, присвячених 75-й річниці Волинської трагедії

  • Він гідно проніс прапор боротьби

    «Я підняв синьо-жовтий прапор боротьби і я маю пронести його стільки, скільки зможу, до самої смерті. А потім його підхопить хтось наступний і понесе далі. Який я у цьому ланцюгу — немає значення...» Ці слова незламного патріота, Героя України,  співзасновника Української Гельсінської спілки Левка Лук’яненка, який відійшов у вічність на дев’яностому році земного буття, маємо пам’ятати щораз у п’янку годину перемог і в нелегкий час сумнівів, адже за справжню Незалежність, яку з його легкої руки проголосили у 1991-му, Україна веде важку боротьбу з тим самим ворогом і сьогодні

  • Червоний мак не дасть забути

    Це був найкривавіший глобальний конфлікт, у якому загинуло, за різними оцінками, від 50 до 85 мільйонів людей. Як відомо, українці воювали проти нацизму в семи арміях світу: Червоній, Українській Повстанській Армії, Війську польському, французьких, британських, канадських збройних силах та армії США. Прямі людські втрати України у Другій світовій війні становлять близько 8—10 мільйонів.  З 2014 року національним символом пам’яті українців, загиблих у Другій світовій війні, став європейський і традиційний український знак — червоний мак

  • Жертовність в ім’я Батьківщини

    26 квітня 1986 року. Чорнобильська трагедія… Розділені на до і після аварії життя багатьох людей. Залишені на поталу радіації домівки, господарства, школи, дитячі майданчики. Намагання керівництва СРСР та УРСР приховати масштаби страшної трагедії від власного народу і всього світу. І безмежна мужність багатьох тисяч українців, що стала символом жертовності в ім’я Батьківщини, в ім’я мільйонів людей та прийдешніх поколінь

  • Оксана МАЛОЛЄТКОВА

    «Ми повертаємося до своїх витоків, до власної історії»

    Софійська площа — сакральне місце для Києва. Тут завжди відбуваються важливі для країни події. Площа простора, але не помпезна, велична і водночас стримана. І нині, коли Росія зазіхає на територіальну цілісність нашої держави, саме так — стримано — Україна відзначає День прикордонника.

  • Оксана МАЛОЛЄТКОВА

    Cвіт мусить об’єднатися навколо ядерної безпеки

    Минуло 32 роки, відколи в історію України вписано одну з найстрашніших сторінок — про Чорнобильську катастрофу. Тоді, в 1986-му, ціною власного життя персонал атомної станції, пожежники, військовослужбовці та інші сміливці рятували життя мільйонів людей. Загалом ліквідаторами названо 600 тисяч осіб. І, мабуть, у країні немає жодного населеного пункту, де б не було пам’ятника, що засвідчує нашу пам’ять про трагедію. Це дзвони, які нагадують і нагадуватимуть про людський подвиг. Обов’язок наш і майбутніх поколінь — зберегти пам’ять про нього.

  • Микола ШОТ

    Пам’ятник освятили «при великому здвизі народу»

    «Височить у Тернополі Пушкін. За театром Шевченко сидить», — це рядки з вірша світлої пам’яті поета Ярослава Павуляка. У них не просто словесне протиставлення, а гірка правда життя. Бо справді на початку 1960-х  у центрі західноукраїнського міста на видному місці вивершили пам’ятник російському класикові. 1982-го вночі без належного відкриття якнайдалі від очей тернопільців — у скверику ліворуч від драмтеатру у вічній зажурі постав Великий Кобзар.

  • Він знав, як «Бути людиною»

    Пішов із життя наш великий сучасник академік Мирослав Попович. Усі щаблі свого наукового й адміністративного зростання він пройшов в Інституті філософії НАН України, а це понад 60 років. Але всесвітньо відомого інтелектуала українці пам’ятатимуть передовсім не через його високі адміністративні посади, звання і нагороди, а завдяки  тому, що його Слово — сказане і написане не розходилося з його вчинками, він був людиною неймовірного масштабу і водночас неймовірної простоти.