Леонід Костянтинович був великим другом фірми «АНТОНОВ» ще з кінця 1970-х. Його в нас знали і поважали як висококласного льотчика-випробувача (освоїв 56 типів і модифікацій літаків різного призначення, зокрема МіГ-23, МіГ-25, МіГ-29, Су-17, Су-27, Ан-24, Ан-26). У 2015 році він увійшов до складу громадської ради  «АНТОНОВА».

Через 31 рік після трагедії планетарного масштабу, яким для Полісся стала Чорнобильська катастрофа, в епіцентрі тодішніх подій зустрілися президенти двох країн, України та Білорусі, чиї народи найбільше постраждали від випущеного комуністичним режимом ядерного джина, — Петро Порошенко й Олександр Лукашенко.  

Лютневої пори 125 років тому Йосиф Сліпий  прийшов на білий світ у селі Заздрість, що на Тернопіллі, аби своєю незгасною любов’ю до Бога, України розтоплювати крижані брили поневолення рідного народу, бути його світочем і вести до весни незалежності. Його життєвий шлях пролягав до зірок крізь терни. Мабуть, недарма це гасло Блаженніший розмістив на своєму пастирському гербі. З честю він пройшов вісімнадцятирічною хресною ходою через більшовицьке пекло: «Нічне ув’язнення, таємні судилища, нескінченні допити і підглядання, моральні і фізичні знущання й упокорення, катування, морення голодом; нечестиві слідчі і судді, а перед ними я, безборонний в’язень-каторжник, «німий свідок Церкви», — писав патріарх у «Заповіті». Сильний духом, вірою, надією та любов’ю, він усе здолав, підняв українську церкву, згуртував українські громади в діаспорі, по-своєму відкрив світові Україну, жив нею. 

Традиційно щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодоморів. Цього дня запалюємо свічки в пам’ять про загиблі невинні душі. У Національній опері прозвучить «Реквієм» Моцарта у виконанні симфонічного оркестру та хору театру. У малому залі Національного палацу мистецтв «Україна» відбудеться відкрита лекція голови Українського центру досліджень Голодомору Людмили Гриневич, після якої лунатимуть народні псалми та духовна музика.  

Іван Марчук — гордість і світова слава України — травневої квітучої пори 80 років тому прийшов на білий світ у селі Москалівка на Тернопіллі. Тож нинішній рік у краї оголосили Роком Івана Марчука. А почалися вшанування з відкриття у Тернополі двох виставок, до того ж в один день.

Спочатку тернополян запросили в Український дім «Перемога» побачити «вітражі душі» Івана Марчука, схоплені-зафіксовані зненацька, у хвилини радощів і задум, виявів різних емоцій, вихоплені з гомону та барв його життя. Півсотні таких світлин. Автор їх — заслужений журналіст України Олег Снітовський. Ці фотороботи ще три роки тому ввійшли до книжки «Я — серед вас… Іван Марчук і Тернопільщина». Дев’ять місяців тривала тоді співпраця живописця й фотомайстра. Олег каже, що прагнув зробити різножанрові, нестандартні знімки, показати маестро пензля різноплановим, передати його характер, душевні переживання. І це йому вдалося. 

Напередодні Дня пам’яті та примирення, який ми відзначаємо 8 травня, і Дня перемоги над нацизмом 9 травня ми згадуємо про жінок, крізь життя яких пройшла безжальна війна.

Нобелівський лауреат Світлана Алексієвич, яка нещодавно відвідала Київ, згадала, як, працюючи над книжкою «У війни не жіноче обличчя», чи не вперше за кілька десятиліть після закінчення Другої світової зіткнулася з іншим боком правди про неї. Правдою, пов’язаною з долями і переживаннями жінок, яким довелося винести весь тягар страждань і поневірянь страшної трагедії ХХ століття. Адже війна не робить винятків щодо статі, правду про жінку на війні за радянських часів або замовчували, або спотворювали.  

Події Другої світової війни неоднаково оцінюють у світі. Перемогу над агресором здобули спільними зусиллями країни, які об’єдналися в Антигітлерівську коаліцію. Їхні народи і влада, попри ідеологічні, антагоністичні розбіжності, проявили державну мудрість і зуміли разом протистояти фашизму. Після перемоги в усьому світі визнали, що саме Радянський Союз зупинив фашизм на шляху до світового панування, узяв на себе основну складність боротьби, відіграв вирішальну роль у розгромі спільного ворога. Щодо цього є промовисті висловлювання керівників провідних світових держав того часу. Президент США Франклін Рузвельт писав: «З точки зору великої стратегії важко уникнути того очевидного факту, що російські армії знищують більше солдатів і озброєння, ніж решта 25 держав Об’єднаних націй загалом». А прем’єр-міністр Великобританії Вінстон Черчилль заявляв: «Власне Червона армія випустила кишки з німецької воєнної машини». 

Не стало Дмитра Михайловича Гнатюка… Ці слова мого старшого товариша народного артиста співака Анатолія Мокренка, що пролунали в мобільній слухавці, наче зависли посеред  телефонного простору. І хоч зрозумів про непоправну втрату, єство не сприймало новини: попри поважний вік і хворобу, які останнім часом обсіли Дмитра Михайловича, швидкоплинність життя, інші невблаганні чинники…

Як же так? Наче зовсім недавно бачилися в Києві, на фестивалі «Боромля» у Тростянці, говорили по телефону — Дмитро Михайлович бадьорився з усіх сил, навіть жартував. 

Багаторічні спостереження, які  вже нікого не дивують і не хвилюють: що далі трагічні події, пов’язані з аварією на ЧАЕС, то помітніше зниження інтересу суспільства і влади до її наслідків. І це, на жаль, попри те, що жорсткі прогнози американського професора Роберта Гейла (які він висловлював ще 1986 року) давно підтверджує сувора дійсність стрімким збільшенням в Україні смертності, зростанням ракових і серцево-судинних захворювань та  загрозливих патологій  у вагітних жінок  і  новонароджених. У бесіді з науковцем-ядерником Володимиром  ТОКАРЕВСЬКИМ  ми, звісно, не торкалися  цих соціальних проблем, хоча вони дуже гострі. Розмова йшла навколо  не менш актуальної  тенденції, що очевидна й тісно пов’язана з питаннями охорони здоров’я нації: майже цілковитої втрати інтересу влади  до техногенних і екологічних проблем  30-кілометрової зони ЧАЕС.

Є в Полтаві чудовий Музей авіації й космонавтики, в якому з понад 4 тисяч експонатів 80% унікальні й де у 1992—1994 роках працювала науковим співробітником бібліограф-дослідник Людмила Саприкіна. Про пані Людмилу можна прочитати у публікації «Давно вже нібито зниклі літери епітафії раптом проступили на камені під час зливи» («УК» №114 за 27 червня 2013 року). Вона відома тим, що знаходила і виправляла помилки навіть у словнику Брокгауза і Єфрона. Безцінний її внесок і в створення архіву та картотеки музею.

Але суть в іншому. Працюючи над завданнями завідуючого музеєм Дмитра Кального, пані Людмила принагідно «розкопала» чимало цікавого про найвідоміших конструкторів, інженерів, льотчиків, імена та наукові доробки яких так чи так пов’язані з містом над Ворсклою. Зокрема їй пощастило дізнатися, чому Олександр Шаргей став Кондратюком і як пізніше допоміг американцям висадитися на Місяць.