Не так вже й багато в Миколаївській області залишилося принад. Тих «струмків», які є «джерелами» поповнення бюджету. Суднобудівні заводи в плачевному стані, морегосподарський комплекс приносить користь хіба що окремим персонам та окремим групам, сільське господарство ледве тримається за рахунок родючих земель. Але існує хоч і приховане, але досить суттєве корисне «джерело» — корисні копалини. На жаль, їх розробка в області здійснюється з численними порушеннями законодавства. А спритні бізнесмени, які вкладають кошти в добування копалин, не зважають на позицію громад, на екологію і норми землевпорядкування. 

Представники терористичної організації ДНР змусили провідні газети області призупинити свій випуск або виходити без політичних новин. 
Ще місяць тому після візиту бойовиків у Будинок преси призупинила вихід газета із холдингу Ріната Ахметова «Вечерний Донецк». Після «наїзду» автоматників у редакцію там і досі не можуть відшукати статутні документи і відновлювати роботу не планують. Незалежна газета «Донбасс», керівника якої теж возили на бесіду, хоч і відновила випуск раз на тиждень (було три), теж не публікує політичних новин: слів «український уряд» чи «самопроголошена ДНР» тепер нема.

Наприкінці минулого тижня після майже тримісячної перерви над міською радою Слов’янська замайорів Державний прапор України. Піднімали його урочисто — перед строєм українських солдатів. Цей сигнал нарешті дав змогу тим небагатьом містянам, які не полишили свого житла, з полегшенням зітхнути, а силовикам — розпочати відновлення життєдіяльності найбільш постраждалого від тероризму міста Донбасу. 

Нове життя, писав колись поет, нового прагне й слова. Це підтверджують і резонансні події на Донбасі. Причому розширення та інше використання наявного словникового запасу іноді спостерігається там, де цього найменше очікували. Скажімо, хіба хтось міг передбачити, що враз побільшає специфічних висловів, якими місцеві гірники допомагають собі під час важкої і небезпечної роботи? Навряд. А тим часом у цьому середовищі з’явився відносно новий лайливий термін — «сепаратист». 

Авторка цих розповідей живе у Свердловську, що на Луганщині. Про війну вона знає не з телевізора. Війна увійшла в її дім і на певний час навіть прижилася там, змінивши все навкруги. Стрес, страх, відчай іноді паралізують, а Олену вони стимулюють писати. І як! Прочитайте! Тільки приготуйте носовички.

3 липня 2014 року в селищі Гостомель під Києвом ховали хороброго вертолітника Ігоря Горбенка, який загинув 24 червня поблизу гори Карачун  під Слов’янськом. Героєві був 31 рік. Проводжати в останню путь загиблого прийшло чимало жителів селища, навколишніх населених пунктів та міста Ірпеня. Серед них були й бійці створеного з добровольців Ірпеня підрозділу, який вирушав на схід країни. Ці військові виїжджали у небезпечне відрядження більш підготовленими, ніж попередні команди:  ТОВ «НВП  «Темп-3000», що працює у Ворзелі, забезпечило всіх вояків бронежилетами власного виробництва четвертого ступеня захисту і касками. 

Щодня в громадському транспорті очі мимоволі потрапляють на оголошення Міського координаційного центру (КМДА), в якому розміщена інформація для людей, котрі тимчасово змушені покинути територію східного регіону України. Часу з початку перших переселень минуло досить багато. А відтак почали виникати розмови про відсутність, зокрема в Києві, житла для цієї категорії співвітчизників.

Людська і професійна допитливість спонукала набрати один із запропонованих на папірці телефонних номерів і поцікавитися, наскільки міська влада Києва спроможна допомогти людям дахом над головою. Після кількох спроб додзвонитися нарешті замість коротких гудків у слухавці прозвучав довгий сигнал виклику. На другому кінці відповів стомлений (воно й не дивно) жіночий голос. «Вибачте, я лише оператор, відповідаю на запитання від мешканців сходу. А вам краще зателефонувати в департамент соціальної політики». З останнім виявилося не все так просто. Лише за кілька днів вдалося поспілкуватися із заступником департаменту соцполітики КМДА Світланою Назаренко. 

Попри не зовсім спекотну погоду, питання відпочинку дітей цього літа для багатьох батьків таки стало пекучим. На форумах у соцмережах мами обмінюються хто емоціями, хто досвідом організації відпочинку свого чада в літній період. З їхнього листування випливає, що пришкільні табори — це не зовсім те, чого хотілося, якщо дитині навіть і пощастило в такий потрапити. Бо вона зайнята не повний день, а якщо живе у великому місті, то про оздоровлення не йдеться зовсім. Порада психологів про зміну обстановки не дотримується. Ті самі шкільні стіни, їдальня, той самий шлях, що і під час навчального року. Можна збожеволіти! 

Відновлення АТО та ведення активних бойових дій проти терористів створили справді небезпечні умови для мирних жителів на певній території Донбасу. Як врятуватися людям від смертельної загрози? Журналісти, що зараз перебувають на сході, разом із земляками шукали бомбосховища та інші можливості захисту. Їхні розповіді — із зрозумілих причин — ми публікуємо під псевдонімами. 

Що таке Конституція для кожного з нас? На перший погляд, просте запитання. Аж ні. Гадаю, кожен дасть свою об∂рунтовану відповідь. Політики розкажуть про внесок у творення Основного Закону країни. Науковці зосередяться на тлумаченні та історичних паралелях. Відповіді пересічних громадян теж будуть різними. Вони не збігатимуться, приміром, у тих, хто має роботу, і безробітних. Отож Конституція — справді Основний Закон, який вбирає в себе і визначає життя держави та її громадян. Вона — дороговказ, який водночас наділяє нас обов’язками і правами. При цьому передбачається: якщо дотримуватись їх, усе в нас буде добре. На це й сподівались, коли 28 червня 1996 року ухвалили нинішню Конституцію. Пам’ятаєте, скільки було ейфорії після цього. Не один місяць з високих трибун лунало радісне: «Нашу Конституцію визнано однією з кращих у Європі!»