Десь у  високих кабінетах ухвалюють рішення, візують постанови.  Усе — заради країни та її народу. Кабінет Міністрів України має свій друкований орган — газету «Урядовий кур’єр», на сторінках якої друкуються документи, а колектив журналістів працює задля донесення доленосних рішень до пересічних людей. Як відомо, тенденція останнього часу — зменшення накладів друкованих засобів інформації. Справді, віртуальний світ дедалі більше входить у наше життя. Ось тільки до повної інтернетизації у країні ще далеко. Як саме держслужбовець, бюджетник чи вчитель може дізнатися про рішення та наміри влади, наприклад, у глибинці? Тут би й стала газета у пригоді. Журналісти «УК» відвідали бібліотеки, бо саме тут в усі часи можна було прочитати свіжий номер видання. Виявилося, що ні в громадських читальнях, ні в навчальних закладах країни урядову газету і вдень із свічкою не знайдеш…  

Трудно вірить, писала Леся Українка, щоб погану одіж могла носить якась гарна ідея. Таке зауваження дуже актуальне для нашого часу, оскільки за демократії чимало засобів масової інформації захопилися свободою подачі матеріалів і пустилися при цьому стилістичних берегів. З ефіру можна почути такі «перли», що червоніють вуха не лише у філологів. Люди, які дбають про культуру мовлення, б’ють на сполох. Їх почули в Інституті української мови НАНУ, де провели круглий стіл «Українська мова в засобах масової комунікації сьогодні».

Якщо постійно з чимось стикаєшся, починаєш до цього звикати і більше не сприймаєш як щось надзвичайне. Мабуть, тому більшість громадян ставиться до корупції не як до небезпечного злочину, а як до чогось дуже звичного. У підсумку боротьба з корупцією нагадує боротьбу з алкоголізмом: звичайно, потрібна, але в сучасних умовах майже неможлива. 
Оскільки ми вже самі не розуміємо, як можна вирішувати будь-які проблеми без того, щоб не «віддячити» чиновникові, представнику силової структури або служителю Феміди. Очевидно, саме так ставляться до цього явища і представники влади на місцях, тому й не поспішають втілювати в життя регіональні програми боротьби з корупцією. 

У спірних питаннях істину має встановлювати суд. За допомогою до нього зверталися тисячі учасників ліквідації аварії на ЧАЕС. Багатьом вдалося відновити свої права. Але нерідко трапляється так, що органи виконавчої влади і громадські чорнобильські організації просять захистити державу від несправедливих рішень суду. Тоді все повертається на круги своя, і роками з’ясовується суть справи. Матеріали розглядає Комісія зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС при Мінсоцполітики. Чи вгамовуються пристрасті, хто і чому роками не має спокою і не дає його іншим? На ці та інші запитання «УК» відповідає голова виконкому Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України» Володимир БЕРЕЗІН.  

 Як відомо, День захисту дітей офіційно Україна відзначає 1 червня. Проте разом з усім світом нам не зайве було згадати, що саме в листопаді 1989 року резолюцією Генасамблеї ООН була прийнята Конвенція ООН про права дитини. Вона — основний міжнародний документ із захисту прав дітей. В Україні Конвенція набула чинності у вересні 1991 року.
— Україна має нагоду відзначати День дітей двічі, і це дуже добре. Хоч зрозуміло, що захищати права неповнолітніх нам, дорослим, слід щодня. Згідно з даними ВООЗ, щороку в усіх країнах світу статевого насильства зазнають 150 мільйонів дівчаток і 73 мільйони хлопчиків, яким не виповнилося 18 років; 1,2 мільйона підлітків стають жертвами торгівлі людьми. Це факти порушення прав дітей в усьому світі, та Україна, на жаль, не виняток, — зауважила голова Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні Юкіе Мокуо. 

У приморському селі, як водиться, всі дороги ведуть до моря. І грунтовий шлях, що лежить через кладовище, — на крутому березі. Звідси до моря, яке розляглося довкола, недалеко. Тут мимоволі складається враження, що з моря на кладовище — найпряміша дорога. Зрештою, тут чимало могил жителів Безіменного, які загинули у водах Азову. Два відносно свіжі поховання влітку подовжили цей сумний список. 
Минуло чотири місяці від трагедії, яка розігралася в Азовському морі 17 липня. Під час гонитви за катером, на борту якого перебували п’ятеро наших співвітчизників, сталося зіткнення з російським прикордонним катером. Кадри тарану, які свого часу з’явилися на телеекрані, переконають будь-кого, що про випадковість не йдеться. У момент удару троє жителів села Безіменне та двоє з сусіднього Самсонового були фактично приречені. Та одному з чоловіків — Олександрові Федоровичу — таки вдалося випірнути з-під пошкодженого човна. А повернувся він додому з сусідньої держави аж через три з половиною місяці після того, як йому змінили запобіжний засіб.

Якщо дитина допомагає батькам у домашньому господарстві, це правильно і природно, то, кажуть, трудове виховання. А коли дитина йде працювати за гроші, добре це чи погано? Мабуть, однозначної думки щодо цього немає, та останнім часом спостерігається тенденція до збільшення кількості працюючих тинейджерів. Наскільки законною є дитяча праця і що потрібно знати підліткам, які хочуть заробляти, а також їхнім батькам, з’ясовував «Урядовий кур’єр». 

Як можуть виникати проблеми там, де їх навіть важко придумати, нещодавно показали одразу кілька загальнонаціональних телеканалів. У сюжетах йшлося про сплату за електроенергію мешканцями квартир, що у напівпідвальних приміщеннях. Власникам цих, так би мовити, дешевих помешкань нарахували до сплати суми, як міні-заводам.        

В  наших гаманцях і кишенях і так немало пластику, яким ми користуємося, знімаючи гроші в банках, пред’являючи їх для бонусів і знижок у магазинах, аптеках, на автозаправках тощо. А нині, точніше, з травня минулого року, в столиці почали видавати «Картки киянина»: з вигляду такий же шматок пластику.  Зареєстровано за проектом впровадження «Картки киянина» 315 тисяч пільговиків, а до кінця року КМДА планує орієнтовно зареєструвати 425 тисяч. Однак люди, отримавши таку картку, не без скепсису цікавляться: навіщо вона потрібна? Чи буде вона зручною для інвалідів, приміром, сліпих, візочників та лежачих?  

Керівництво Миколаївського зоопарку у розпачі — їжі для мешканців одного з найбільших та найстаріших в Україні зоопарку залишилося лише на два дні. Про це повідомив директор зоопарку Володимир Топчий, який поділився наболілим на своїй сторінці в соціальній мережі Фейсбук. Своє звернення він адресував Прем’єр-міністрові Миколі Азарову. В листі директор пише: «З 11 листопада тварин Миколаївського зоопарку годувати нічим! У казначействі зависли 450 тисяч гривень. Постачальники більше в борг не дають. Допомогти ніхто не може. Видав наказ: з понеділка забивати одних, щоб годувати других».