Нещодавно виповнилося два роки відтоді, як стартувала, так би мовити, велика зачистка банківської системи головним фінансовим регулятором держави. Цифра, на яку вийшли нещодавно фахівці Національного банку України, — 80 ліквідованих фінансових установ. І начебто керівництво Нацбанку не збирається зупинятися на досягнутому.  

Днями в Національному університеті біоресурсів та природокористування України відбулася Міжнародна науково-практична конференція «Теорія і практика формування конкурентоспроможного вівчарства та козівництва України в умовах євроінтеграції», присвячена 80-річчю видатного українського вівчаря доктора сільськогосподарських наук професора Миколи Штомпеля. Втім, не варто думати, що це був суто парадний захід. У вітчизняному вівчарстві накопичилося чимало проблем, хоча є непогані перспективи. Цьому й було присвячено більшість виступів.  

У 1991 році в Україні налічувалося 192 цукрових та рафінадних заводи. Нинішнього сезону цукроваріння здійснюють лише 38. З них шість працюють у столичній області. Фахівці стверджують, що такої кількості «солодких» підприємств вистачить, аби забезпечити українців цукром. Більше того, цей товар наші промисловці починають вже навіть експортувати за кордон: за повідомленням асоціації «Укрцукор», у вересні 2016 року вітчизняні виробники продали 39,9 тисячі тонн солодкого піску, що є найбільшим місячним показником за останні п’ять років. Причому найбільше полюбляють український цукор першої категорії у Шрі-Ланці, Грузії, Азербайджані, М’янмі, Таджикистані. За прогнозами асоціації, до кінця 2016 року наші виробники експортують 250 тисяч тонн солодкої продукції. І це може бути найкращим підтвердженням думки працівників галузі про кінець «цукрового» падіння України — одного зі світових виробників солодкої продукції. 

Новиною дня стала заява Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана про намір підвищити мінімальну заробітну плату українців удвічі. 3200 проти 1600 гривень — за умови підтримки закладених змін у проекті закону «Про Державний бюджет України на 2017 рік». З розрахунком додаткових видатків парламентарії зможуть ознайомитися за два тижні. 

Напередодні поїздки до міста Обухова Київської області зайшов на сайти головних українських телекомпаній, щоб подивитися, коли востаннє в їхніх інформаційних випусках ішлося про роботу сільськогосподарських підприємств. Часу витратив багато, але репортажів про хліборобів чи тваринників так і не знайшов. Зате надивився по саме, як кажуть, «не хочу» відеоматеріалів про криваві шляхово-транспортні пригоди, вбивць, гвалтівників, різних збоченців, шахраїв та іншу нечисть. Склалося враження, що в ті дні, коли про них розповідали провідні українські телеканали, в нашій країні, крім негативних подій, більше нічого не відбувалося. 

Щоранку село Дяківка вітається із трьома областями.  Кіровоградська і Черкаська як сусіди певною мірою за станом справ у ньому складають думку про подолян. А свої, вінничани, коли виникає потреба сюди їхати, нерідко переймаються тим, що це ж на краю світу: за понад 200 кілометрів від Вінниці та за 42 кілометри від райцентру Бершадь. Але приїдуть і бачать, що село газифіковано, вулиці асфальтовано, хати причепурено. І квіти буяють біля багатьох дворів, яких тут 360. Тож  зауважують: «Та ваше село живе!». 

Про те, що наші будівлі, як і тепломережі, жахливо енергонеефективні, знають, мабуть, усі. І це одна з причин того, що за тепло за новими тарифами українцям, які не отримують субсидії, доведеться платити чимало. Утім, ситуація була б зовсім іншою, якби енергоресурси не розтринькували так, як це нині в нас: 9 мільярдів кубометрів блакитного палива становлять втрати в будинках, 2,4 мільярда кубометрів — у системах теплопостачання. Загалом це 11,4 мільярда кубометрів, які можна було б зекономити, і в виграші були б усі: і споживачі, які заплатили б набагато менше, і держава, яка не імпортувала б великі обсяги газу. Як кажуть, і тепло було б, і дешево. 

«Богуславець... Багато є красивих місць на землі, але мене тягне сюди. Тут набираєшся сили, снаги, розуму. Дихаєш повітрям, яким дихав наш земляк Михайло Максимович, перший ректор Київського університету, людина, яка прославила Україну, ходиш стежками, якими він ходив, вклоняєшся липі, яка його пам’ятає».

Це рядки із твору місцевої школярки Вікторії Ївженко. Але так міг би сказати кожен із 900 жителів цього гарного села на Черкащині, що сховалося у долині між зеленими пагорбами, серед яких світять блакитними очима мальовничі ставочки. Селяни люблять своє село, бережуть його. І не тільки через історичну значущість як батьківщини знаменитого земляка. Вони розуміють, що їм тут жити, жити їхнім дітям і внукам. А тому й ті, хто колись, було, повиїжджали до Черкас чи Золотоноші, інших міст, нині повертаються до старих осель, як можуть підтримують їх, ремонтують. 

Справжнім подарунком до 20-річчя національної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом» стало розпорядження Кабінету Міністрів щодо зміни цільового призначення розташованих у Чорнобильській зоні земельних ділянок, ухвалене 5 жовтня (№721) на засіданні уряду. Цей документ дозволяє «Енергоатому» розпочати фактичне будівництво централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП).

Проект ЦСВЯП, реалізація якого має остаточно знищити залежність України від РФ із вивезення ядерного палива, «Енергоатом» розпочав ще у 2005 році, підписавши контракт із відомою американською компанією HoltecInternational. Але через потужний спротив п’ятої колони на різних ланках вертикалі влади реалізація проекту гальмувалася аж до сьогодні. 

Всеукраїнську громадську організацію «Рада жінок-фермерів України» з першого дня її існування очолює Людмила КЛЄБАНОВА. Ця платформа з 1998 року дає змогу активному жіноцтву з більшості регіонів країни перебувати в постійному діалозі із владою, ініціювати перетворення в агропромисловому комплексі. Про фермерство з жіночим обличчям, де більшість — молодь, очільниця організації знає все.