Виступаючи минулого тижня на засіданні вітчизняного парламенту, міністр фінансів Наталія Яресько зауважила, що фінансова децентралізація — це не передача додаткових ресурсів на місця: за нинішніх складних часів коштів для цього в державній скарбниці, безжально пограбованій «папєрєдніками», годі й шукати. 

Ганебний випадок стався в одному з миколаївських кафе, розташованому в центрі міста. Тут офіціанти відмовилися обслуговувати людей із неслов’янською зовнішністю. Не соромлячись, вони заявляли на камеру мобільного телефону: «У нас такий наказ керівництва — не обслуговувати «неруських». Охоронець закладу вже в більш загрозливій манері пояснив непідходящим гостям, що має право допомогти клієнтам вийти. Мовляв, це кафе перебуває у приватній власності, господар встановив правила дрес-коду. Чомусь до такого своєрідного дрес-коду ввели і ознаку національності. 

Для чималої кількості українців життя закономірно розділилося на «до Майдану» і «після нього». Так, ми на цьому етапі втратили Крим. Так, на сході йде війна, і нічого закривати на це очі, підшукуючи для неї м’якші визначення. Так, про дружбу з росіянами треба забути назавжди. А ще краще – усвідомити, що її ніколи й не було, бо українців в усі часи просто використовували, та ще й затикаючи при цьому рота. 

Впевненість лише у своїй правоті, небажання почути партнера, спроба монопольно домінувати в суперечці — це завжди небезпека. Незалежно від того, про що йдеться, — стосунки двох давніх друзів, взаємини подружньої пари чи про побудову системи комунікацій між крупними бізнесовими компаніями або державами. І небезпека ця в стократ збільшується, якщо зашореність чи бажання бути монопольно правим множиться — не доведи Господи! — на вірус великоімперської хвороби. 

Про те, що 100-літня рокитнівчанка Мотрона Богданець виграла у Європейському суді з прав людини три тисячі євро компенсації за те, що багато років поспіль не отримувала пенсії, дізналася з телесюжету на одному з провідних каналів. Далі — більше: про Мотрону Павлівну почали писати газети, її прізвищем заряснів Інтернет. Сенсація? Начебто. Але тільки тоді, коли належно не вникнути в суть справи. 

Уявіть, є й такі зелені красуні, котрі дарують прикрощі й негатив. Не всі ялинки — головна окраса зимових свят — цього року дарували чернігівцям радісний настрій. 

Псевдомисливці знову хочуть вбивати тварин у заповідниках і національних парках. Отримати таке право вони планують через законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (щодо удосконалення окремих положень)» №1427, який уже зареєстровано у Верховній Раді. 

Дзеркала новорічних ілюзій швидко розбиваються реаліями на осколки буднів. Одначе у них продовжує відсвічуватися зоря народження Спасителя, яка допоможе нам побачити, куди і з ким іти далі. Дещо іншого змісту набрали звичні колись слова, як-от «майдан». Тепер це не площа, а національна й сакральна святиня — символ та інструмент, молитва та зброя. Майдан постав містком між суспільством і владою. Він показує рівень відповідності дій влади запитам, що виставляють люди, віддзеркалює їхнє схвалення чи протест. Минулий рік став фундаментом формування громадянського суспільства. Що зробимо самі, що відстоїмо, якою громадою станемо — такою і буде наша люба Україна.

Шановні читачі, друзі нашої газети!

Новий, 2015, рік для «Урядового кур’єра» особливий. Цього року нашій газеті виповнюється 25 років. Редакція вдячна всім передплатникам: і тим, хто разом з нами всі ці роки, і тим, хто тільки почав нас читати. Ми хочемо зберегти той рівень довіри читачів, що існує сьогодні, й зміцнити його у подальшому. «Урядовий кур’єр» намагається жити вашими турботами й радостями, допомагати вам у добрих справах і приходити на допомогу, коли скрутно. Ми регулярно отримуємо слова вдячності від читачів, але так само регулярно — й критику на свою адресу, котру намагаємося враховувати при підготовці наших чергових номерів. Одне слово, «Урядовий кур’єр» живе сьогоднішнім життям своєї країни, яка переживає нелегкі часи. 

У багатющій історії України були різні періоди: успішні, не дуже і зовсім трагічні. Але, схоже, за весь час, відколи на цій землі почали селитися люди, ще ніколи ні країна, ні її жителі не потерпали від такої агресивної, брутальної, цинічної і підступної брехні, лавини якої віднедавна невпинно вивергає дезінформаційний Везувій на території Кремля. Навіть складається враження, що проти українців ополчилися не «царьки» сусіднього народу, а злі прибульці із чужої планети, скажімо, Янхерб. У цьому разі, можливо, оте активне поширення неправди пояснюється фізіологічними особливостями організмів міжпланетних зайд? Бо про щось подібне згадує й народна мудрість: «Як не брехне, то й не дихне». Принаймні тоді все стає на свої місця.