Суспільство

  • Любомира КОВАЛЬ

    Лариса МАРЕЦЬКА: «У невідкладних випадках зайти в помешкання можна без згоди власника»

    Шановна редакціє!

    Я — інвалід ІІ групи, раніше жив у Києві, а нині за станом здоров’я переїхав до сільської місцевості. Більшу частину доби в будинку знаходжуся один. І виникла в мене ось яка проблема.

    Коли жив у столиці, ніколи не бачив стільки комунальників-перевіряльників, скільки їх, як виявилося, є у селі. Київські спочатку телефонували, попереджували, питали, коли буду вдома, а тоді вже, за домовленістю, приходили. А тут… Чи не щодня то газ хочуть перевірити, то вентиляцію, а то електрощит.

    Спочатку вони все ж таки задовольнялися тим, що квитанції на сплату рахунків показував їм через паркан, так само розповідав про показники лічильників. Та нині вони, особливо працівники служби газу та електропостачання, чомусь дуже хочуть потрапити до будинку. Мотивують тим, що може статися аварія, а ні я, ні вони й не знатимуть. А я, чесно кажучи, боюся їх пускати. Адже у селі всього 13 хат, де живуть здебільшого літні люди та інваліди. Як щось трапиться, допомоги не дочекаюся.

    Та комунальники не заспокоюються, погрожують відрізати газ і електрику. А ще кажуть, як сам не дозволю, вони можуть зайти й без дозволу.

    Тому й хочу дізнатися, кого я зобов’язаний пускати до будинку, а з ким можу й через паркан поговорити? І чи насправді вони мають право зайти до хати, навіть якщо я не дозволю?

    В. ГАРКУША,
    селище Макарів Київської обл.

     

  • Світлана ІСАЧЕНКО

    Чому бідний? Бо багатий!

    Не було ще на Буковині голови облдержадміністрації, який не присягався б навести у лісі порядок. Присягалися всі. Задля цього на піку щирого емоційного вболівання за долю лісів керманичі області завзято бралися вирішити три рятівні, на їхню думку, «лісові» справи: «построїти» лісівників, «посадити» на штрафмайданчики завантажені кругляком лісовози, що вдень і вночі, бач, снують дорогами краю (чого, питається, і звідки у них ліс?!), і народити нарешті істину лісокористування. 

  • Наталя ЗВОРИГІНА

    Подякуйте за добру справу

    Чотирирічна Ганнуся бавилася біля води на пляжі теплого Азовського моря на косі Пересип у Кирилівці. Неподалік відпочивали її батьки. Дитина, сидячи у надувному басейні, самотужки розважалася яскравими іграшками і незчулася, як хвиля підхопила її утле суденце, а вітер швидко поніс на глибину…

    Батьки, зайняті своїми справами, цього не помітили. І не зрушили з місця навіть тоді, коли дитина, опинившись далеченько від берега, злякалася, перевернулася, випала у воду і почала тонути.

    На пляжі було велелюдно. Але відпочивальники зазвичай не звертають уваги на події навкруги. Тож у малої не було жодного шансу на порятунок. 

  • Тетяна БОДНЯ

    Синдром телефонного тероризму

    В останні місяці країною прокотилася ціла хвиля повідомлень про замінування метро, кінотеатрів, аеропортів, житлових будівель і навіть парламенту. Порівняно з минулим роком кількість таких дзвінків збільшилася у декілька разів, стверджують правоохоронці. І заспокоюватися «телефонні терористи», схоже, не мають наміру. 

  • Олена ІВАШКО

    Місцеві судді судити не можуть

    Причетність усіх трьох підозрюваних по «врадіївській справі» до пограбування, жорстокого побиття і згвалтування 29-річної Ірини Крашкової підтверджена. Про це заявив прокурор Миколаївської області Андрій Курись. За його словами, слідчими призначено і проведено понад 30 експертиз. «У результаті проведених експертних досліджень видобуто достатньо даних, які підтверджують причетність підозрюваних осіб до вчинення злочину щодо Ірини Крашкової, — зазначив Андрій Курись. — Які саме експертизи, які конкретні дані ми отримали — все стане відомо після того, як сторони ознайомляться з матеріалами. Ми очікуємо результатів ще десяти експертиз».

  • Катерина МАЦЕГОРА

    Змієлови на низькому старті

    Відпустка — явище приємне, особливо коли видається нагода провести її в угодному Богові краї — Закарпатті. Трушуся в потязі. Він довезе пасажирів до Мукачева. Я ж квапливо відновлюю у голові інформацію про район, який межує із Румунією. Не флора, представлена унікальними рослинами, та не ймовірність зустрітися з поширеними на Хустщині єнотовидним собакою, бурим ведмедем чи диким кабаном примушують здригнутися тіло. Липень — «розквіт сил» для плазунів: ящірок, веретільниць, саламандр, вужів звичайного та водяного, гадюки звичайної, мідянки й полоза лісового (ці два останні види занесено до Червоної книги України).

  • Володимир Еннанов

    Міліцію врятує спілкування не «для протоколу»

    І без того невеликий авторитет української міліції у суспільстві після нищівної критики, пов’язаної з останніми подіями у Врадіївці, знизився до мінімуму. Через двох покидьків у міліцейській формі складається негативне враження про роботу всієї системи. З вини нелюдів негативне ставлення буде і до тих, хто чесно і сумлінно виконує свій обов’язок з охорони громадського порядку. Як повернути довіру до людей у суспільстві, що для цього потрібно зробити? Ці питання — в компетенції МВС України.  

  • Павло КУЩ

    Безіменне чи Без… робітне?

    Село Безіменне Новоазовського району Донецької області, подейкують, своєю колоритною назвою завдячує… Олександрові Пушкіну. Бо, за переказами, поет, будучи проїздом на морському узбережжі, знічев’я запитав назву села у місцевих жителів. Ті у відповідь тільки знизували плечима: мовляв, чого-чого, а цього поки що немає. Ось тоді подорожній експромтом запропонував свій варіант: Безіменне.

  • Лілія БОНДАРЧУК

    Король помер. Нехай живе король!

    22 липня, коли минув рік по його смерті, це ймення не полишило Майстра. Кіноглядачі, шанувальники театрального мистецтва, критики ще не один десяток літ вважатимуть ім’я Богдана Сильвестровича Ступки — народного артиста СРСР, народного артиста України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка — візитною карткою українською акторського мистецтва.

    Кажуть, мистецтво цікавиться особистостями. Такої особистості, якою був Богдан Ступка, українському мистецтву бракуватиме повсякчас. Рік без Майстра — цьому доказ. 

  • Владислав КИРЕЙ

    З гірки — в яму?

    Під час літніх канікул батьки хочуть, аби діти менше впрівали біля комп’ютера чи телевізора, а більше часу проводили на вулиці: гралися з друзям, бігали, стрибали, займалися спортивними вправами. Але, крім бажання, є у дорослих ще й великі перестороги.
    Був свідком, як молода мама не пускала на дитячий майданчик свого хлопчика. Причина типова й доволі поширена — погана облаштованість, бруд. І справді, штучне покриття там старе, пошарпане, гірка завершується глибокою ямою, в якій маля може пошкодити ноги. Та й сам майданчик, що на розі бульвару Шевченка та Героїв Сталінграда в Черкасах, розміщений зовсім близько від проїжджої частини, поруч із автомобільною парковкою, на осонні, де температура сягає сорока градусів. Чи комфортно малечі там відпочивати? І чи дивина, що батьки не хочуть, аби сини й дочки там бавилися?