Ця ошатно оформлена з бездоганним поліграфічним смаком книжка потрапила в руки напередодні поїздки на відпочинок до однієї з найчистіших річок Європи — красуні Ворскли. Вирушивши маршруткою Суми — Охтирка, ще в місті розгорнув збірку на вступному слові поетеси і мимоволі завмер. 

«Кримська світлиця» і «Урядовий кур’єр» сьогодні представляють дві книжки журналісток Анни Андрієвської та Олeни Халімон «Люди «сірої зони». Свідки російської анексії Криму» та «Книга свідчень. Анатомія російської анексії Криму», які вийшли друком протягом останніх двох років. У них зібрано численні спогади учасників і свідків трагічних подій 2014 року в Криму, які категорично спростовують міфи й запевнення російської пропаганди про те, що окупація півострова була безкровною і кримчани не намагалися чинити опір, а добровільно обрали Росію.

Є певна символіка і знаковість у тому, що «Фольклорні записи Бориса Грінченка з села Нижня Сироватка» з’явилися друком напередодні 110-ї річниці із дня його смерті. Попри географічний чинник, значення цього творчого фрагмента має всеукраїнський вимір.

Ярослав Орос не належить до письменників, чиї тексти читаються легко й швидко – навпаки, вони вимагають вдумливості та неквапливості, щоб зважити кожне слово, осягнути авторські смисли, відчути іронічність думок і вболівання за все, що відбувається у сучасному українському просторі – політичному, суспільному, культурному, духовному. 

Ніжно, наче новонароджену дитину, Валентина Романюк тримає ще теплий примірник книжки «Тінь майбутнього»: таки встигли разом із видавцями до 10 квітня. Саме цього дня виповнюється 10 років трагедії, що сколихнула світ. Тоді в літаку під російським Смоленськом загинуло 96 польських високопосадовців на чолі із президентом Лехом Качинським. Вони летіли на вшанування пам’яті жертв Катинської трагедії 1940-го.

Видавати твори Ліни Костенко — це велика честь і велика довіра автора. Колектив одного з найстаріших видавництв України «Либідь», вітаючи велику поетесу з ювілеєм, із вдячністю згадує незабутні, справді знакові події, пов’язані з виходом у світ після тривалої перерви книжок Ліни Костенко, насправді унікальних проєктів, які не перестають захоплювати читачів і актуальними будуть завжди.

Спершу про приємну подію, суто сімейну. Наприкінці минулого року враз подовжився славний рід одного із найкращих ліриків ХХ століття Володимира Сосюри. Збулося: у сім’ї його пра­внука Олексія Олеговича нарешті народився син! А доки прапра­внук поета Матвійко підростає, не зупиняється в рості фестиваль «Любіть Україну!», що його традиційно проводять на малій батьківщині класика української літератури. І тому можливо, коли настане час і наймолодший із Сосюр опиниться серед почесних гостей чи учасників цього творчого заходу, він уже виросте із тісних рамок обласного чи регіонального і закономірно отримає статус всеукраїнського.

«Я звичайний поет, — заявляє він, — не долучений до творення правових указів та рішень. Використовую те, що в мене від Бога. Гадаю, моя пісня, мій віршований рядок теж можуть огорнути людей пломенем єднання в українському дусі».

Бібліотека — це не лише будівля, у якій зібрано масив книжок різноманітної тематики. Це також місце, де люди можуть зустрічатися, обмінюватися думками, навчатися нового й спільно започатковувати добрі справи. Саме тому уряд і надалі приділятиме велику увагу розвитку книгозбиралень зокрема й бібліо­течної справи загалом. На часі нові принципи модернізації цих закладів.

Серед пріоритетів на рік прийдешній вітчизняні журналісти називають необхідність змістовного навчання колективів реформованих видань ефективного менеджменту. Потреба цього була очевидною ще навіть до роздержавлення друкованих ЗМІ. А тепер і поготів.