З перших днів Чорнобильської катастрофи, коли на телеекранах з’являється Прип’ять, оператори обов’язково показують ляльку у покинутій багатоповерхівці. Сприймають її не як забуту дитячу іграшку, а як своєрідний символ повернення місту життя. Є й інша реальність: на східцях, що ведуть до колишнього будинку культури, пробивши бетон, ростуть дерева. Вони ніби намагаються закрити від світу величезну трагедію. Але те й інше неможливо. Чи ж повернуться туди люди і ким? Про це наша розмова  з першим заступником голови Державного агентства з управління зоною відчуження Дмитром БОБРОМ. 

Удруге в Тернополі провели західноукраїнський весільний фестиваль. Облаштували виставку, де свою продукцію, творчі роботи представляли салони, агенції, фото- та відеооператори, флористи, дизайнери, стилісти. 

Жінки пішли не в гайдамаки, а до колодязя. При цьому кожна кинула рогача і вхопила коромисло — теж замашна штука. Відра не брали, оскільки проблема була не у воді: розгнівані молодиці радилися, як перекрити благовірним доступ до двору Оришки-самогонниці. Жінки використали вже всі можливі засоби: влаштовували романтичні вечері при свічках, пікніки на березі річки, свинячі й півнячі бої, а коли це не допомогло — підключили трудотерапію, а також вилили увесь стратегічний запас розсолу.

Чоловіки стійко зносили всі виховні моменти, але під вечір все одно не трималися на ногах.

— Може, Оришці ворота дротом закрутити?

— Самогонний апарат зламати?

— Криницю засмітити? — сипалися пропозиції.

— Ні, її обійстя — приватна власність. Вона навіть дільничному може не відчиняти. І нас не впустить… 

Їдучи в одному із сумських тролейбусів, спостерігав картину, добре знайому ще зі студентських років. До салону ввійшли контролери, які взялися перевіряти квитки. Переважно пред’являли талончики, хоч один з молодиків біля задніх дверей відверто занервував. Смикнувся в один бік, потім в інший. Але…

Швидко з’ясувалося, що він без квитка, а на запитання, чому не сплатив за проїзд, узявся пояснювати, що хотів проїхати лише одну зупинку, потім задумався про щось своє, а тут раптом контролери.

Ейфорія з приводу ратифікації нашою державою Договору про зону вільної торгівлі з країнами СНД (парафована поки що лише Білоруссю і РФ) закінчилася дуже швидко й холодним душем. Прибічники цього документа одноголосно стверджували: відтепер торговельні війни з нашим північно-східним сусідом відійшли в небуття, тож буде створено паритетні умови в торгівлі, товарообіг значно збільшиться, держбюджет отримає додаткові мільярди гривень. А як наслідок маємо введення Російською Федерацією з 1 вересня утилізаційного збору (відповідну постанову підписав російський прем’єр) — 30% за кожен транспортний засіб, який ввозиться до Росії, так і виготовлений на її території. Виняток становитимуть особисті автомобілі біженців і переселенців під час їхнього повернення на батьківщину, машини дипломатів та членів їхніх сімей, раритетні авто, тобто ті, з моменту випуску яких минуло більш як 30 років, а також автомашини, які ввозять з держав — членів Митного союзу. 

Минулого тижня Служба безпеки України завершила розслідування кримінальної справи за фактами вибухів у Запоріжжі, Харкові та Дніпропетровську, повідомив начальник Головного слідчого управління СБУ Іван Дерев’янко. У скоєнні злочинів, передбачених ч.1 ст.258-3 (створення терористичної групи), ч.2 і 3 ст. 258 (терористичний акт) та ч.1 ст. 263 Кримінального кодексу (незаконне виготовлення, зберігання вибухових пристроїв), обвинувачуються четверо жителів Дніпропетровська 1977-1978 рр. народження. 

Фахівці застерігають: без квот для теле- і радіоефіру, які скасував «мовний закон», передач державною мовою значно поменшає.

Це відзначила Громадська рада при Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення у своєму зверненні, ухваленому нещодавно.

У документі, зокрема, констатується, що кількість контенту російського виробництва на вітчизняних каналах (і нині дуже велика) значно збільшиться, бо купувати і демонструвати такий контент мовникам стає вигідніше через зникнення витрат на дубляж чи титрування. До того ж, реалізуючи власні проекти російською, наші канали зможуть розраховувати на продаж таких передач російським мовникам. Безумовно, через здешевлення виготовлення сумісного  російськомовного продукту активізується і зросте й цей сегмент виробництва.  

Розкішні палаци, слуги, ексклюзивні автівки та яхти, одяг лише від всесвітньо відомих дизайнерів — для більшості з нас подібне життя видається далеким і нереальним. Проте є українці, для яких заплатити кілька тисяч умовних одиниць за сукню чи полетіти обідати в Європу — буденна справа. Звісно, таких людей у нашій країні небагато, але вони є і готові пустити пересічних українців у своє діамантове життя.  

«Ніде не працюю, чекаю на пенсію…» Так сказала мені 48-річна жінка, яка проживає в Дубровицькому районі на Рівненщині — у третій чорнобильській зоні. Цілком працездатна, вона сама виховує 12-річного сина і на роботу, власне кажучи, не поспішає: по-перше, безробітна мати-одиначка отримує від держави суттєвішу допомогу, ніж та, що має засоби до існування; по-друге, сина безкоштовно харчує в школі держава (викроювати з куцого сімейного бюджету щонайменше 10 гривень щодня непотрібно); по-третє, до пенсії їй залишився… рівно рік. Тутешні ж бо жінки виходять на пенсію в 49, чоловіки — в 54. На Рівненщині, скажімо, це майже половина області: на уражених Чорнобилем територіях проживає понад 400 тисяч людей. Додайте тих, що в інших забруднених областях…  

Розкажіть, будь ласка, детально, з яких приміщень складається загальна площа квартири. Також хочу дізнатися: що комунальники мають на увазі під опалюваною площею квартири, чи ці площі не тотожні? Яка є  прибудинкова територія, що входить до її складу і  як формуються тарифи на її утримання?

Ю. ПАНИЧ,
м. Львів