Чи хтось сперечатиметься, що Новий рік — наше найулюбленіше  родинне свято? Саме так — родинне, бо його важко уявити без красивого столу зі смачними і яскраво оздобленими стравами, за яким збирається вся сім’я. Здавалося б, усталені десятиріччями традиції поступово наповнюються новим змістом, набувають нових рис та деталей. 

Щойно настає час сплачувати квитанції за житлово-комунальні послуги, як у мене традиційно підвищується тиск. Якщо хтось поспішив подумати, що через зависокі тарифи, то зовсім ні. Річ у тім, що нервувати через тарифи я собі просто заборонила. І не має значення, я вважаю їх високими чи справедливими, не можна — і квит, бо нервові клітини (нам це пояснили ще у школі на уроках біології) не відновлюються, а якщо людина нервує, вона провокує розвиток у своєму організмі низки захворювань. 

Доки песимісти продовжують розповідати про «не так», більшість говорить про помітні зміни в нашій армії. Донедавна ймовірність зустріти військового у формі дорівнювала нулю. Так, сьогодні тривають бойові дії і країна поступово мілітаризується. Носити форму стає престижним. Змінилася й сама форма, причому нарешті в бік вищої якості. Хоч би як розглядав людину в однострої — недоліків немає. І берці за погодою, і куртки, шапки, рукавиці не електризуються, не тріщать. Чоловіків двоюрідний брат, який служить нині на сході, сказав, що перехід на зимову форму одягу відбувся вчасно. Пообіцяли ще якісь новинки для утеплення. Хлопці радо чекають. Ніхто не ремствує, бо таких неприємних несподіванок, як раніше, немає. 

З 1 січня 2016 року набрав чинності Закон «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації». Закон має забезпечити незалежність преси від адміністративної цензури через вихід органів державної влади та органів місцевого самоврядування зі складу засновників друкованих ЗМІ та редакцій, що відбуватиметься у два етапи до кінця 2018 року. Перший етап завершується вже 31 грудня 2016-го. Що зроблено за цей час? Які справжні результати реформи ЗМІ? Які проблеми виникають на шляху реформування державної і комунальної преси? Яких змін потребує українське законодавство для повноцінного роздержавлення преси? Події останніх днів дають змогу зробити певні висновки. 

«Виросло ціле покоління людей, для яких Сахаров — рядок із підручника історії, один із діячів минулого. А часи й обставини такі, що варто нагадати про Андрія Дмитровича: сьогодні бракує людей його калібру і переконань. Боротьба за правду і права людини важка, потребує наполегливості й готовності платити високу ціну. Приклад Сахарова засвідчує, що ця боротьба небезнадійна — в кінцевому підсумку правда і совість перемагають». 

Ухвалення Закону про «Державний бюджет України на 2017 рік» забезпечило планове входження країни в новий рік та виконання всіх передбачених у ньому пріоритетів розвитку. Такими словами Прем’єр-міністр Володимир Гройсман відкривав засідання уряду. Він не став нагадувати присутнім, що позиція 274 народних депутатів дала життя головному фінансовому документу із закладеними в ньому показниками дефіциту та зростання економіки на рівні 3%.

Агентство з питань повернення активів — новий державний орган, який запрацює вже в 2017 році. Проте для більшості українців не зрозуміло, для чого його створюють. Адже в нас уже працюють Національне антикорупційне бюро, Національне агентство з питань запобігання корупції тощо. Здавалося б, наявних органів достатньо для того, щоб побороти корупцію. Тож чим займатиметься новостворений орган, з’ясував «Урядовий кур’єр». 

Своєрідним рятівним колом для наших співвітчизників, які через різні обставини потрапили у підступний вир сепаратизму і лабети проросійського вилупка — самопроголошеної «ДНР», залишається програма СБУ «На тебе чекають вдома». Нещодавно нею добровільно скористався один із службовців «Верховного Суду» невизнаного псевдоутворення, який вирішив вирватися з цього жахіття і повернутися до нормального життя. Як повідомили в прес-центрі СБУ, історія заручника ситуації на сході України дуже схожа на долі багатьох мешканців Донбасу, які опинилися по той бік лінії розмежування. У 2014 році після початку бойових дій на території Донеччини колишній працівник МВС України не зміг виїхати звідти через сімейні обставини. А затим, щоб елементарно вижити, змушений був працевлаштуватися до тамтешнього «Верховного Суду», точніше, фейкової установи і водночас зловісної пародії на правосуддя. Саме тут він зсередини побачив справжню лиходійну сутність потворної «республіки», беззаконня, свавілля керівних самозванців у ставленні до пересічних мешканців, яких вони клянуться захищати. 

В «Урядовому кур’єрі» за 5 листопада цього року надруковано кореспонденцію із заголовком «Я кричав, що я преса. Але мене били ще жорстокіше». У ній ішлося про побиття правоохоронцями фотокореспондента газети «Вечірні Черкаси» Ігоря Єфімова в дні Революції гідності 20 січня 2014 року під час так званої зачистки блокпоста активістів на черкаській дамбі. 

Читаючи зведення про події минулої доби в зоні АТО, прес-офіцер помітно похмурнів. «Внаслідок артилерійських та мінометних обстрілів, на жаль, знову не обійшлося без втрат, — речитативом повідомив він. — Цього разу серед кількох пошкоджених підприємств опинилися Авдіївський та Ясинівський коксохімічні заводи,  Донецький казенний завод хімічних виробів і Курахівська ТЕС».