Програма поїздки Миколи Азарова виявилася надзвичайно насиченою. Спершу він відкрив сучасний перинатальний центр на базі Луганської обласної клінічної лікарні. «Мені дуже приємно, що в Луганській області з’явився такий надзвичайно сучасний, — напевне, найсучасніший в Україні, — перинатальний центр. Це означає, що у Луганській області зроблено вагомий крок уперед у питанні надання якісної медичної допомоги населенню», — поділився враженнями Микола Азаров.

Відповідно до програми реформування медичної галузі, у багатьох містах вводяться в експлуатацію сучасні медичні заклади. Микола Азаров подякував голові Луганської облдержадміністрації Володимирові Пристюку за ініціативу й наполегливість у створенні такого сучасного медичного закладу. 

Оскільки спроби політичного тиску на українську владу, щоб змусити її змінити стратегічний курс руху з європейського на євразійський, успіхом не увінчалися, у Москві вирішили вдатися до дієвішого і відчутнішого для України кроку: блокування українського експорту на російську територію.
Якщо раніше російське вето на ввезення української продукції робилося  вибірково і стосувалося окремих товарів, то з 14 серпня, як зазначається у зверненні Федерації роботодавців до глави українського уряду, Федеральна митна служба РФ включила до так званої групи ризику товари всіх без винятку українських експортерів. І хоч українське Міндоходів, якому підпорядковуються всі митні пости, не підтвердило і не спростувало цієї інформації, це за нього зробили безпосередні експортери української продукції. 

Прикарпатське місто Калуш відоме ще з часів СРСР унікальним родовищем калійних солей. У 1967 році для його розробки та комплексної переробки покладів було введено в експлуатацію завод калійних добрив, до складу якого увійшов і Домбровський кар’єр як сировинна база. У 2000 році через економічні проблеми  видобуток на ньому припинили. Нині в Україні зовсім не виробляють калійних добрив, їх закуповують у Білорусі та Росії. 2010 року уряд заявив про плани реорганізувати завод у державне підприємство, провести тендер на залучення інвестицій, щоб відновити виробництво протягом двох років. Минуло три роки. Кар’єр природним шляхом затоплює вода, яка розчиняє розкриті в ньому соляні поклади. На розв’язання пов’язаних з цим екологічних проблем з бюджету виділяють гроші, що потопають у соляних розчинах.
 

Після того як виробники алкогольної і тютюнової продукції виступили проти кардинального підвищення ставок акцизу в цьому році, що загрожувало закриттям заводів, народні депутати підготували зміни до правил роботи з такими товарами. Нині на сайті Верховної Ради розміщено три законопроекти, що стосуються поступового зростання акцизів з наступного року. Ці документи планується об’єднати в один і подати на розгляд парламентаріїв у вересні.   

У документах ідеться про поступове (як і наполягали виробники) підвищення ставок акцизу на пиво, горілку, вино, слабоалкогольні напої, цигарки. Водночас передбачаються заходи, спрямовані на зменшення зловживань у сфері виробництва та обігу такої продукції. Має посилитися відповідальність за виготовлення, зберігання та продаж фальсифікату. Частину коштів, отриманих від підвищення акцизів, планується направляти на виконання соціальних програм, у тому числі на добудову лікарні «Охматдит» та інших дитячих закладів охорони здоров’я і спортивного розвитку.    

В області вже намолочено 650 тисяч тонн зерна, а буде понад мільйон тонн, прогнозує заступник директора департаменту агропромислового розвитку Львівської облдержадміністрації Роман Верещинський. За його словами, львівські аграрії намолочують з кожного гектара у передкарпатській зоні у середньому по 34,9 центнера. У господарствах багатьох районів, зокрема, Буського та Кам’янсько-Бузького, урожайність ще вища.
Є господарства, де зібрано рекордний урожай: 80 (!) центнерів зерна з гектара. Таким урожаєм можуть похвалитись у ТзОВ «Агрокультура Захід» та «Агромарк-Юкей», продовжує Роман Верещинський. Це стало можливим завдяки високій культурі землеробства сільгосппідприємств, які не поскупились і вклали у кожен гектар 6 тисяч гривень замість 1,9 тисячі, які у середньому по області інвестували у ниву аграрії. І земля їм щедро віддячила.

Упродовж останніх років Сумське обласне управління лісового та мисливського господарства демонструє динамічну та ефективну роботу, що дає змогу слобожанським лісівникам утримувати лідируючі позиції серед  споріднених підприємств. Зазвичай, з переважної кількості показників сумчани посідають місця в першій трійці чи п’ятірці, тим самим стверджуючи репутацію дбайливих господарів.
 Однак, як завважує начальник управління Віктор Чигринець, час ставить нові завдання, на які треба шукати ∂рунтовні і виважені відповіді. Аби і надалі підвищувати рівень рентабельності галузі, торік за ініціативи Державного агентства лісових ресурсів  започатковано новий напрямок розвитку — спорудження вольєрних господарств, у яких би лісівники розводили звірів і організовували б тут же полювання на них. Це  важливий економічний важіль, за допомогою якого можна і потрібно нарощувати загальну рентабельність лісового та мисливського господарства. 

Той, хто вперше приїжджає на Путивльщину, щоб ознайомитися з цим давнім краєм, овіяним «Словом о полку Ігоревім», не оминає нагоди побувати в селах, де живуть горюни. Для більшості гостей сама назва місцевого етносу викликає запитання, точної відповіді на яке не можна знайти в жодній довідковій літературі. Та хіба тільки це слово? Немає одностайності про походження цієї самобутньої етнічної групи, її пракоріння, звичаї, обряди, мову. Є лише припущення і здогади, які настільки розходяться, що годі сподіватися на крапку в історичній дискусії.

А тим часом селяни Линового, Нової Слободи, Калищів, Климовського, Берюха, Мар’янівки, що здавен входили до складу Путивльського повіту Курської губернії, а нині становлять частину Путивльського району Сумської області, живуть усталеним і розміреним життям, до якого звикли ще з давніх давен. І хоч їхня чисельність невпинно зменшується (приміром, якщо на початку минулого століття налічувалося від 15 до 22 тисяч осіб, то нині — кілька тисяч), все одно нинішнє покоління не дає урватися історичній ниточці, що підтримує зв’язок з далекими предками. 

Ця знаменна для української культури подія, яку ще називали святом української інтелігенції, відбулася 30 серпня (12 вересня за новим стилем) 1903 року і засвідчила громадянську зрілість тогочасного суспільства. Тому що в ті часи побудувати пам’ятник українському поетові було подвигом.
Підготовка до цього тривала протягом двадцяти років, і тільки на початку 1890-х років було отримано дозвіл збирати кошти на пам’ятник у межах Полтавської та Чернігівської губерній. На щастя, громадськість на це мало зважала. Кошти надходили звідусіль: із Галичини, Волині, з Тамані й Кубані. Навіть із Санкт-Петербурга, де традиційно була численна українська діаспора, надійшла солідна сума. Наприкінці 1890-х підготовка до спорудження пам’ятника на деякий час ніби завмерла. Тому що царський уряд усіляко гальмував цей процес, намагаючись підмінити його менш значущими заходами із вшанування письменника. Пропонували, наприклад, побудувати на Петровській площі освітній будинок і назвати його іменем Котляревського. 

Неважко уявити, в якому пригніченому стані вийшли на товариський матч з Ізраїлем двоє гравців української команди. Марко Девіч і Едмар у день гри дізналися, що апеляційна інстанція УЄФА прийняла рішення відсторонити  «Металіст» від участі у єврокубках сезону 2013/14. Це означало, що грецький клуб ПАОК, якого харків’яни обіграли в третьому відбірному раунді Ліги чемпіонів, продовжить боротьбу за вихід у груповий турнір. І саме віце-чемпіон Греції, а не команда Мирона Маркевича, вийде 21 серпня на поле стадіону в Гельзенкірхені проти німецького «Шальке».  

Щороку в Україні помирає 700 тисяч людей. З них майже півмільйона потребують паліативної допомоги — тобто такої, яка має полегшити страждання невиліковного  хворого. Знеболення — ключове завдання такої допомоги.  Його потребують ще й 100 тисяч українців, які живуть із гострим та хронічним больовим синдромом.
Порятунок від болю в найважчих випадках не можливий без наркотичних препаратів. Змучені люди донедавна ставали заручниками боротьби з наркоманією — злом, яке давно вкоренилося на наших теренах. За деякими даними, кількість наркозалежних у нас сягає мільйона, і ледве не половина із них — ін’єкційні. Лише на офіційному обліку МВС — близько 165 тисяч осіб, які вживають наркотики не за медичним призначенням.