Ситуація проста: на промисловій вулиці Жабинського ближче до центру міста височить багатоповерхівка. Свого часу архітектори й будівельники зробили те, чого робити було не варто: звели житловий будинок у промисловій зоні, там, де спокою його мешканцям не може бути апріорі: з одного боку — загазована вулиця з напруженим рухом транспорту, з іншого — фактично через двір проходить залізнична колія. Та скандал розгорівся через роботу митного підприємства «Термінал-Центр», розташованого через дорогу. Торік восени на вимогу громадськості його закрили. 

Ленін уже не той, що років із 30 тому, коли ми з однокласницею в червоних галстуках під його монументом дерли руки в піонерському салюті. Та й стан типового пам’ятника не такий уже й страшний, хоч за чверть віку непотрібності він міг би потріскатися й обсипатися. Вождь світового пролетаріату вказує правицею на південь, у бік Чорного моря і Туреччини. Якщо подивитися на нього під певним ракурсом, то здається, що чоловік робить селфі. 

Українська армія кілька разів за свою історію намагалася перейти на службу за контрактом. Одну з таких програм було напрацьовано у 2007—2008 роках. Тоді термін переходу встановили з 2008 до 2010 року. Через обмежене фінансування наміри реалізувати не вдалося. Потім програму оновили і визначили роком її завершення 2015-й. Недофінансування знову завадило. І лише після початку воєнного конфлікту на сході держави до питання військової служби за контрактом поставилися серйозно. Сьогодні Міноборони визначило одне з першочергових завдань — 70% загальної кількості рядового і сержантського складу мають становити контрактники. 

Ті, хто вірять російському телебаченню, впевнені, що російських військ на Донбасі немає. Приблизно таку саму тезу взяли на озброєння деякі київські чиновники і так звані екологи, які вирішили не помічати очевидного — озера на Позняках, точніше на розі проспекту Петра Григоренка і вулиці Здолбунівської. І це попри те, що воно позначене на всіх картах цієї місцевості! Його добре видно на супутникових знімках, навіть тих, які зроблено в посушливі сезони року. Зрештою, озеро добре видно неозброєним оком. Навіть попри галас і бійки останніх днів, тут плавають качки. Проте дехто, подібно до керівників Кремля, продовжує повторювати мантру: «Нема, нема, нема!» 

Ломбардний бізнес розквітає в часи криз. Його бум почався в Україні після 2008 року, коли ці фінустанови виростали як гриби після дощу. За останні три роки їх кількість майже не змінилася (480), і ринок перенасичений ними. Нині кількість ломбардів не збільшується, а їхні мережі розширюються завдяки появі нових відділень. 

Перше в цьому році засідання Національної ради реформ мусить поставити крапку в довготривалій історії парламентсько-урядової кризи. Формування коаліції та обрання нового уряду створюють передумови для пришвидшення реформ у країні та розв’язання надскладних завдань, чого очікують і наше суспільство, і закордонні партнери. 

Від підготовки солдатів залежить ефективність дій усіх воєнізованих підрозділів. Адже саме завдяки високому рівню підготовки вони виконують завдання якісно, тим самим підвищуючи обороноздатність нашої країни. Тому в Україні впровадили пілотний проект, по завершенні якого створено роту оперативного призначення за стандартами НАТО. У межах реформування Нацгвардії бійців навчали за новими статутами. «Урядовий кур’єр» дізнався, якими саме були ці новації. 

Шість років тому, о цій квітневій порі, з неабияким моральним задоволенням спостерігала, як на полі у чорнобильському Володимирецькому районі люди висаджували полуницю, смородину та яблуні. Усе — під кваліфікованим керівництвом голландця Ніко де Гута, який вправно орудував невеличкою, схожою на іграшкову, лопатою. Так стартував проект Єврокомісії під умовною назвою «Сади Полісся» вартістю в 750 тисяч євро. Після того ще зо два роки тут, у поліській глибинці, час від часу можна було почути англійську — саме стільки тривав його експертний супровід. 

Факт, яким устигла посмакувати місцева преса, вражає. Учасник АТО Олег Савранський разом із вагітною дружиною перезимував у збудованій власноруч землянці. Прес-служба Черкаської облдержадміністрації повідомила офіційно: «Із Новоселиці Катеринопільського району в зоні АТО воювали 13 чоловік, нині вдома перебувають семеро. З кожним у селі є порозуміння. Натомість з Олегом його знайти поки що не вдається».

Тривожний дзвінок від знайомої сєверодончанки: «Чиї танки поблизу міста?!» За дві-три розмови із військовими страху покладено край — то просто навчання. Хоч городянка вже й сама здогадалася. І вже з усмішкою розповідає, як вони з подругою вирушили на поле саджати картоплю. Нелегка праця, хоча і сонечко вже майже по-літньому гріє. На сусідніх ділянках — майже всі знайомі. Згадали сєверодончани про сапки, відра й лопати, бо місцеве бюджетоутворююче підприємство «Азот» так і не запрацювало за майже два роки АТО. А виживати треба. Словом, працювали, жартували, вихвалялися хто й що висаджує... Аж раптом — танки. Вісім машин посеред поля, де зазвичай співробітникам «Азоту» надавали ділянки під городи.