Повітря наповнюється пилом і вихлопними газами — на полігон буквально вривається колона танків. Після короткого огляду бойових машин екіпажі шикуються на інструктаж з техніки безпеки та отримання бойового завдання. У межах занять з вогневої підготовки танкісти повинні відпрацювати ведення вогню в умовах оборонного бою та виконати стрільбу штатним артилерійським пострілом з озброєння танка Т-64БВ. 

Ті, кому довелося залишити домівки на сході через бойові дії, нині їдуть по всіх областях держави — до рідних, друзів та на запрошення громадських організацій. Але останнім часом чомусь більшість із них переїжджають саме до столиці. Мотивують тим, що тут — влада, яка повинна їм допомогти. 

З новими обличчями Першого Національного знайомишся вже в коридорі телецентру: на стінах — постери з новими проектами. Загалом тут презентували 15 нових програм, частина яких уже виходить в ефір, але більшість стартує незабаром. У заліку нової команди — реалізовані напередодні президентських виборів «Національні дебати». «Досі не вірю, що ми їх зробили. Що це таке — я ще не зрозумів. І країна, гадаю, теж. Політики самі не знали, як їм готуватися на такий формат прямих ефірів», — сказав автор ідеї та один із модераторів «Національних дебатів», гендиректор НТКУ Зураб Аласанія. 

Упродовж багатьох років на Святій Хортиці ВГО «Всеукраїнська федерація «Спас» спільно із Запорізьким обласним центром патріотичного виховання молоді й Товариством сприяння обороні України проводить заходи козацького вишколу у літньому таборі для вихованців організацій федерації та інших дітей. Тут у спартанських умовах 10 днів живуть школярі від 7 до 18 років — випробовують свої фізичні можливості й силу волі. У незвичайному таборі діють козацькі закони і армійський режим, але його мешканцям це тільки до вподоби.  

Ще наприкінці 1990-х колишній очільник волинських екологів Ростислав Мігас звернув увагу на те, що в регіоні з’являються нові види бізнесу — заготівля виноградних слимаків, що як сировина для ласощів ішли в Європу; очерету, який використовували там для будівництва екологічно чистих та естетично привабливих покрівель; ягід та грибів.

Підприємливі бізнесмени, що промишляли тоді в області, буквально за копійки скуповували в місцевого населення ці ресурси і вже за тисячі доларів продавали їх на Захід. Операції ці проводили так, що область від них майже нічого не мала. Саме на цю обставину тоді й звернув увагу досвідчений керівник. 

 В одній книгарні біля полиць, де охайно виставлені яскраві дитячі книжки, я почула розмову між мамою і донькою. Дівчинка років семи-восьми запитала:
— Мамо, а на цих полицях багато книжок?
— Так, доню, тут стільки цікавих казок! Давай ми з тобою виберемо, купимо і я тобі почитаю.
— Я так хотіла би почитати їх сама, погортати кольорові сторінки, — сумно сказала дівчинка. Вона була незрячою…
Ось уже понад 20 років в Україні для таких дітей не те що не вистачає художньої літератури спеціальним рельєфно-крапковим шрифтом (шрифт Брайля) — її взагалі не видають. 

Попри тривожні події на сході країни, життя йде своїм звичаєм. Люди, які вирішили переселитися в інші області, щоб зберегти життя, стикаються на новому місці зі щоденними житейськими проблемами, які — хочеш не хочеш — потрібно розв’язувати. Добре, якщо їм допомагають місцеві органи влади, волонтери. 
Приміром, на Черкащині не стоять осторонь ні трудові колективи, ні підприємці, ні просто сусіди. Так діють у більшості населених пунктів, куди й досі прибувають вимушені переселенці. А в тих, що визволили від терористів на сході країни, проблем також не поменшало, тож і туди спрямовують свою гуманітарну допомогу небайдужі черкащани.

Це не той випадок, коли — «і я там був, мед-горілочку пив, по бороді текло, а в рот не потрапило»; і не той, коли — «понюхав пирога, а не вдалося скуштувати» чи «ухопив шилом патоки»…
Повернувшись того дня з роботи, багатьом киянам можна було сказати домашнім: «Борщ і котлети не розігрівайте. Я після боботі, табулі, фахітоса і драників, запитих пуншем, мохіто й мальбеком, тож вечеряйте без мене. А на дозвіллі прочитайте, що тут мені набажали», — і простягнути аркуш з ієрогліфами…»

Тривалий час в інформаційному просторі України, наче вода у старій ступі, товчеться тема забезпечення бронежилетами наших військових. І так, мовляв, і сяк, але з різних причин оперативно налагодити масовий випуск бронежилетів у країні тяжко. Бо, як розповідають чиновники, зробити це не дає наше законодавство. Тендерні процедури, твердять вони, можуть затягтися на місяці.