Українська армія кілька разів за свою історію намагалася перейти на службу за контрактом. Одну з таких програм було напрацьовано у 2007—2008 роках. Тоді термін переходу встановили з 2008 до 2010 року. Через обмежене фінансування наміри реалізувати не вдалося. Потім програму оновили і визначили роком її завершення 2015-й. Недофінансування знову завадило. І лише після початку воєнного конфлікту на сході держави до питання військової служби за контрактом поставилися серйозно. Сьогодні Міноборони визначило одне з першочергових завдань — 70% загальної кількості рядового і сержантського складу мають становити контрактники. 

Ті, хто вірять російському телебаченню, впевнені, що російських військ на Донбасі немає. Приблизно таку саму тезу взяли на озброєння деякі київські чиновники і так звані екологи, які вирішили не помічати очевидного — озера на Позняках, точніше на розі проспекту Петра Григоренка і вулиці Здолбунівської. І це попри те, що воно позначене на всіх картах цієї місцевості! Його добре видно на супутникових знімках, навіть тих, які зроблено в посушливі сезони року. Зрештою, озеро добре видно неозброєним оком. Навіть попри галас і бійки останніх днів, тут плавають качки. Проте дехто, подібно до керівників Кремля, продовжує повторювати мантру: «Нема, нема, нема!» 

Ломбардний бізнес розквітає в часи криз. Його бум почався в Україні після 2008 року, коли ці фінустанови виростали як гриби після дощу. За останні три роки їх кількість майже не змінилася (480), і ринок перенасичений ними. Нині кількість ломбардів не збільшується, а їхні мережі розширюються завдяки появі нових відділень. 

Перше в цьому році засідання Національної ради реформ мусить поставити крапку в довготривалій історії парламентсько-урядової кризи. Формування коаліції та обрання нового уряду створюють передумови для пришвидшення реформ у країні та розв’язання надскладних завдань, чого очікують і наше суспільство, і закордонні партнери. 

Від підготовки солдатів залежить ефективність дій усіх воєнізованих підрозділів. Адже саме завдяки високому рівню підготовки вони виконують завдання якісно, тим самим підвищуючи обороноздатність нашої країни. Тому в Україні впровадили пілотний проект, по завершенні якого створено роту оперативного призначення за стандартами НАТО. У межах реформування Нацгвардії бійців навчали за новими статутами. «Урядовий кур’єр» дізнався, якими саме були ці новації. 

Шість років тому, о цій квітневій порі, з неабияким моральним задоволенням спостерігала, як на полі у чорнобильському Володимирецькому районі люди висаджували полуницю, смородину та яблуні. Усе — під кваліфікованим керівництвом голландця Ніко де Гута, який вправно орудував невеличкою, схожою на іграшкову, лопатою. Так стартував проект Єврокомісії під умовною назвою «Сади Полісся» вартістю в 750 тисяч євро. Після того ще зо два роки тут, у поліській глибинці, час від часу можна було почути англійську — саме стільки тривав його експертний супровід. 

Факт, яким устигла посмакувати місцева преса, вражає. Учасник АТО Олег Савранський разом із вагітною дружиною перезимував у збудованій власноруч землянці. Прес-служба Черкаської облдержадміністрації повідомила офіційно: «Із Новоселиці Катеринопільського району в зоні АТО воювали 13 чоловік, нині вдома перебувають семеро. З кожним у селі є порозуміння. Натомість з Олегом його знайти поки що не вдається».

Тривожний дзвінок від знайомої сєверодончанки: «Чиї танки поблизу міста?!» За дві-три розмови із військовими страху покладено край — то просто навчання. Хоч городянка вже й сама здогадалася. І вже з усмішкою розповідає, як вони з подругою вирушили на поле саджати картоплю. Нелегка праця, хоча і сонечко вже майже по-літньому гріє. На сусідніх ділянках — майже всі знайомі. Згадали сєверодончани про сапки, відра й лопати, бо місцеве бюджетоутворююче підприємство «Азот» так і не запрацювало за майже два роки АТО. А виживати треба. Словом, працювали, жартували, вихвалялися хто й що висаджує... Аж раптом — танки. Вісім машин посеред поля, де зазвичай співробітникам «Азоту» надавали ділянки під городи. 

Попри стрімкий розвиток цивілізації і глобальні наукові досягнення, воєн та збройних конфліктів на земній кулі, на жаль, не поменшало. Щоразу до участі в них втягується дедалі більше країн.

На пам’яті зовсім свіжі трагічні події за кордоном — у Парижі (осінь 2015-го) та Брюсселі (березень 2016 року). В Україні власна масштабна біда із трагічними наслідками. За кожним випадком — скалічена душа не лише бійця, а його близьких. Загалом зроблено нібито чимало для психологічної реабілітації воїнів. Однак лише розмов із психологом замало. Ті, хто зумів подолати власну трагедію, схиляються до думки, що бажання перебороти біду має йти від людини. У кожної особистості є власний рецепт і бачення того, як це зробити. 

Здається, що пилюка скрізь: вона лізе крізь віконні щілини, миттєво бруднить комірець свіжої сорочки, бридко скрипить на зубах і плівкою осідає на поверхні щойно налитої у склянку води. Сонце тьмяно світить наче крізь роками не прані сірі тюлеві фіранки. Усі розмови — про дощ, і навіть найзатятіші атеїсти тихенько згадують святого Іллю.

Це спогади мого далекого дитинства, що минуло в запорізьких степах, а точніше, посеред того, на що вони перетворилися після тотального розорювання. Пилові бурі були і є розплатою за те нищення степу, за жадібність, за нехтування законами природи.