Масштабне енергоспоживання сучасного постіндустріального, високотехнологічного та інформаційного соціуму невідворотно породжує розвиток і укрупнення екстенсивних форм енерговиробництва. Наразі це традиційні різновиди палива, значні поклади яких людство навчилось відносно легко видобувати. Це вугілля, природний газ, уранова руда, енергія рукотворних водосховищ на руслах великих річок. Мільярди кіловат-годин, згенерованих на вугільних, атомних та гідроелектростанціях щодня і щомиті живлять наші побутові прилади, обладнання офісів і цехів, де ми працюємо. Сплачуємо ж за них, ніби копійки, і радіємо, що кіловати працюють на наші зростаючі потреби і забаганки.

Популяризації сучасної української літературі сприяють різного ґатунку конкурси. Найбільш знаний і пафосний — «Коронація слова», церемонія якого на початку літа відбулась уп’ятнадцяте. Хоч, за словами співорганізатора конкурсу Тетяни Лопуш, не всі відзначені романи знаходять своїх видавців. Призовий фонд «Коронації» — 100 тисяч гривень. 

Свій перший бойовий орден підполковник Сергій Драченко міг отримати ще десять років тому, коли був у званні старшого лейтенанта. Тоді він командував механізованим взводом 6-ї окремої механізованої бригади коаліційних військ, що виконували миротворчу місію після повалення режиму Саддама Хусейна.

Небезпечні патрулювання, підступні мінометні обстріли, ворог, розпорошений серед мирного населення, — через усе це він пройшов поблизу міста Ес-Сувейра, що за 60 кілометів від Багдада, значно раніше від колег, котрі з усім цим зіткнулися тільки в зоні АТО. 

«А перейменуймо і Робочу вулицю!» — прозвучала, але не пройшла пропозиція на одному із засідань комісії Дніпропетровської міської ради з найменувань та перейменувань вулиць, провулків, парків, мостів. Процес декомунізації настільки захоплює, що дістається навіть тим топонімам, які можна й не чіпати. Під роздачу потрапили вулиці Чкалова, Горького, Московська та інші. Пристрасті навколо виконання закону про декомунізацію в Дніпропетровську розгоряються неабиякі. Особливо, коли через три місяці треба зробити прозвітувати про зроблене те, що ігнорували, саботували і не робили майже чверть століття.

У багатьох регіонах України з комуністичними символами давно попрощалися. Натомість гостей Дніпропетровщини неприємно дивують досі залишені з радянських часів назви. 

Смерть завжди приховує таємницю. Не дарма, коли людина відходить у вічність, про неї воліють говорити лише хороше, хоч вона, може, і не заслужила на той словесний єлей. Затерта від частого вживання фраза «про покійного або добре, або нічого» таки діє. Але не завжди і не для всіх. Особливо якщо йдеться про спочилих українських владних мужів. 

У НОМЕРІ:

Більшість українців підтримує державну самостійність і прагне в Європу 

Бойові знамена за час війни стали символами миру і перемоги, свідками творення нової історії країни 

Держава має пишатися ровесниками своєї незалежності, які у кривавій борні виборюють її майбутнє 

Усі ми різні, але є непереборна сила, здатна об’єднати націю, — любов до Батьківщини  

Останні дні перед відзначенням 24-ї річниці незалежності видалися насиченими різноманітними подіями, святковими й не зовсім, веселими й, на жаль, сумними. Проте ділова налаштованість на проведення змін у країні проглядалася як у вчинках пересічних громадян, так і керівництва держави. Особливу ж зацікавленість суспільства викликає процес творення нової Конституції.  

Український прапор для Луганщини — не просто знак держави. За рік війни синьо-жовтий символ для багатьох людей наповнився сильними емоційними переживаннями і численними змістами. Він став символом надії, перемоги і миру. Тому й День Державного прапора для луганчан — не просто дата в календарі, як це було раніше, а свято, яке й відзначати треба відповідно. 

Ще донедавна 24-річний киянин Костя Химчак жив як усі: якісь мрії і плани реалізовував самотужки, десь допомагали батьки. Та загалом будував своє майбутнє самостійно. Коли навчання на економічному факультеті університету стало нецікавим, залишив виш. Зрозумів, що його покликання — творчість. Тож диплом про вищу освіту, чим часто хваляться його однолітки, проміняв на прикладний фах перукаря. 

2008 року напередодні 24 серпня випускник новоград-волинської школи Денис Гойко отримав радісну звістку: за результатами ЗНО пройшов на бюджетну форму навчання у Військовий інститут та на історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Обрав шлях захисника Вітчизни — почав навчатися за спеціальністю «військовий журналіст». Вранці заняття з військової справи, а по обіді — з журналістської майстерності.