У 2004—2008 роках популярною була схема, за якою корпоративні конфлікти у компаніях, прописаних, приміром, у Києві, розглядались у судах віддалених райцентрів. Їх ініціатори мали від цього подвійну вигоду. По-перше, відповідач дізнавався про рішення, які позбавляли його майна, постфактум і не встигав їх оскаржити у визначені законом терміни. По-друге, «потрібне» рішення у глибинці, як правило, коштувало замовникові на порядок дешевше. Хоча б тому, що судді в Києві більше дорожили власною репутацією і не бралися за відверто сфальсифіковані справи. Тоді як у провінції, хоч би як прикро це звучало, «переконати» служителя правосуддя стати на слизьку стежку набагато легше. 

Часто трапляється у житті, що прозріваєш лише тоді, коли якась проблема стосується тебе або принаймні твоїх рідних. Так сталося і з моїм родичем, коли на нього напав бродячий собака у людному місці Голосіївського парку і добряче покусав за ногу. Рану обробили у травмпункті (вона виявилася надто глибокою) і запевнили, що робити уколи проти смертельного сказу немає сенсу, адже у столиці вже кілька років поспіль випадків цієї хвороби не виявлено. Проте через два місяці родичеві передзвонив лікар з того самого травмпункту і сказав, що вакцинацію проти сказу все-таки треба проводити, натякнувши, що і палиця бодай раз на рік стріляє. 

Коли в суспільстві бракує довіри, будь-які сентенції та заклики слухати і чути одне одного  ризикують залишитися голосом волаючого в пустелі. Чергову порцію недовіри  українці отримали   не тоді, коли більшість  з нас, скориставшись своїм конституційним правом, виконала свій громадянський обов’язок, відвідавши одну з виборчих дільниць, а відразу після 28 жовтня. Протягом наступних двох тижнів уся країна, затамувавши подих, стежила за гостросюжетним серіалом: етап підрахунку голосів подекуди  виявився спотвореним, а на кільканадцяти дільницях і зовсім брутальним процесом.

Літні люди, представники середнього віку, молодь і навіть діти побачили картинки, забути які, схоже, вдасться не відразу. Окремі політики, що ще вчора усміхалися з величезних білбордів та клялися любити ближнього, тобто  виборця, як самого себе,  виявилися замалим не вовками в овечій шкурі. Такі метаморфози, погодьтеся, не  додають оптимізму і віри в справедливість, без якої слова про демократію нагадують порожній звук. 

На відміну від нав’язуваного нам нині «шансону» з вульгарно-примітивною музикою і текстами, його легендарну «Пісню про рушник» переклали понад 90 мовами. Автор цього шедевра ще за радянських часівстав повпредом української культури, заявивши на весь світ, хто ми такі і яких батьків діти.

У сім’ї, де народився майбутній поет, було аж одинадцять братів і сестер. Батько хотів, щоб  сини перейняли його професію, але чоботарем став лише найстарший Сергій. Натомість наймолодшому — Андрієві — судилась особлива доля.

Після закінчення місцевої школи-семирічки в Обухові юнак вступив до медичної профшколи в Києві, та вже за рік усвідомив, що лікарська справа — не його покликання. 

У Черкасах узялися централізовано збирати небезпечні відходи. Йдеться про  відпрацьовані батарейки, люмінесцентні лампи, акумулятори від телефонів і фотоапаратів. Прийматимуть їх у спеціальних пересувних пунктах абсолютно безкоштовно. Нова система здавання небезпечних відходів передбачає виїзні пункти приймання такого сміття. Для цього департамент житлово-комунального комплексу міськвиконкому визначив 24 місця у різних мікрорайонах міста. Туди тричі на тиждень упродовж двох місяців почергово привозитимуть спеціальні контейнери для утилізації небезпечних відходів. 

На фондовому ринку відомий випадок, який свідчить про значимість корпоративного секретаря. Одна компанія з активами в Україні, що розмістила свої папери на Лондонській біржі, повинна була укласти звичну для України угоду — приєднати до себе компанію з більшим, ніж у неї, статутним капіталом. У нашій країні спеціальних вимог для цього немає. Але майже перед завершенням процедури з’ясувалося, що на Лондонській біржі про такі угоди потрібно повідомляти за… півроку, а за нерозкриття інформації передбачені покарання, зокрема зняття цінних паперів із торгів на біржі. Угоду встигли відмінити, але ця ситуація стала предметом для внутрішніх розборів у компанії. Саме корпоративний секретар мав погоджувати всі юридичні аспекти. Недарма в Законі «Про акціонерні товариства» ця професія в першому розділі серед посад керівників.

Лучанину Володимиру Л. терміново знадобилися гроші, щоб відремонтувати побитий автомобіль. У пошуках коштів звернувся до однієї з організацій, які на сторінках волинських газет постійно пропонують позичити гроші: від 10 тисяч до півмільйона. Без застав, довідок з місця роботи, порук, а лише за наявності паспорта й ідентифікаційного коду. Себто бюрократична тяганина, що у будь-якому банку вимотує сили і нерви, у них зведена до мінімуму.

У скромно обставленому офісі дві симпатичні дівчини пояснили, що потрібна сума буде в нього на руках уже через три дні. Але спочатку треба, щоб він підтвердив свою платоспроможність і вніс на рахунок центрального офісу організації, яку вони представляють у Луцьку, одноразовий платіж — дві з половиною тисячі гривень і ще три з половиною сотні комісійних. Після цього дали для підпису набраний дуже дрібним текстом договір.

Через три дні гроші не надійшли. Лучанин звернувся до офісу «добрих позичальників». Йому розповіли, що в договорі йдеться не про виділення очікуваного кредиту, а про те, що він має право разом з іншими, подібними до себе, очікувати, коли на розрахунковому рахунку центрального офісу (у Харкові чи в якомусь іншому місті) набереться достатня сума коштів. Тоді проведуть розіграш, в якому з’ясують, кому саме і скільки коштів виділяти. 

Третій рік поспіль ми  змушені слухати одну і ту саму сагу під умовною назвою «Переговори  України з Росією з газового питання». Вже скільки разів доводилося чути, що ось-ось буде досягнуто прийнятних для нашої країни домовленостей, однак це «ось-ось» кочувало від однієї зустрічі офіційних представників двох сторін до наступної, а світло в кінці тунелю так і залишалося маревом. 

В Індустріальному районному суді Дніпропетровська відбулися попередні слухання у кримінальній справі так званих терористів. Нагадаємо: судовий розгляд відбувається за обвинуваченням чотирьох жителів обласного центру у підготовці та скоєнні терактів 27 квітня, коли один за одним у центрі міста сталися чотири вибухи. Постраждала 31 людина, зокрема 10 підлітків. Вибухові саморобні пристрої було закладено у бетонні урни. Також підсудним інкримінують скоєння  терактів, що сталися в різних містах України торік. 

Старшого викладача кафедри політології Дніпропетровського національного університету Віктора Сукачова та асистента цієї кафедри Віталія Федоряка звинувачують у створенні терористичної групи, виготовленні вибухових пристроїв, у вчиненні трьох замахів і восьми терористичних актів у Харкові, Дніпропетровську та Запоріжжі. 

Про маловідомі подробиці цієї трагедії розповідає ірпінець Микола Іванович Яріш, який саме наприкінці жовтня того року потрапив служити на флот до Севастополя. 

— Коли буваю у Севастополі, — розповідає Микола Іванович, — обов’язково відвідую кладовище, де поховані сотні моряків-новоросійців. Підходжу до стели Скорботного матроса, де викарбувано слова: «Мужнім матросам лінкора «Новоросійськ», що трагічно загинули 29 жовтня 1955 року. Любов до Батьківщини і вірність військовому обов’язку були для вас сильнішими за смерть».

Лінкор затонув саме на річницю Ленінського комсомолу 29 жовтня, а чотири дні перед тим мене призвали у військо і направили служити на Чорноморський флот. Прибувши до Севастополя, дізналися, що служитимемо на кораблях. Усі ми раділи, що 4 роки служитимемо на Південному березі Криму! Але радість затьмарювали пошепки переказувані подробиці загибелі лінкора, бо на все був накладений гриф «цілком таємно».