День народження селища хоч і поступається масштабами дню народження міста, але має важливу перевагу в іншому. Погодьтеся, на святкуванні в місті, якщо завчасно не домовитися з рідними або знайомими, можна й не зустрітися цього дня. Оскільки когось тягне на ярмарок, іншого — на спортивні змагання або атракціони, третього — поласувати різноманітними стравами. І всі ці локації зазвичай далеченько одна від одної. У селищі по-іншому: все розміщується компактно в центрі населеного пункту, тож святкування проходять ніби в тісному родинному колі. Цього дня з усіма побачишся й поспілкуєшся, адже в будні буває не до того: всі тонуть у турботах про достаток сім’ї, навчання дітей тощо.

Скромний не публічний 33-річний Єгор Шишкін, який з 2011-го займається адвокатською діяльністю в Миколаєві, придбав власним коштом літак і подарував його знаменитій Сакській авіабригаді. Дивак чи багатій, якому нікуди гроші подіти? Хтось, мабуть, так і вважає. Ні перший, ні другий варіант не правильний. Це чоловік, який вболіває за країну, її безпеку, армію. Він з дитинства мріяв, що колись придбає літак. Але тоді ще не знав, що його літак мрій знадобиться країні більше, ніж йому.

Нещодавно Держстат України оприлюднив оброблену інформацію про значне зростання цін на первинне і вторинне житло в нашій країні. За його даними, в третьому кварталі 2019-го вартість квартир у новозведених будинках порівняно з аналогічним торішнім періодом зросла на 6,4%, а на вторинному ринку — на 11,8%. Зокрема за рік однокімнатні квартири на первинному ринку подорожчали на 5%, старі помешкання — на 11,9%.

Галицинівській ОТГ у Вітовському районі Миколаївської області багато хто відверто заздрить. І є причини. Громада одна з перших створених в області й найуспішніших. Пощастило їй і з сусідством. На її території Миколаївський глиноземний завод, один з найбільших платників податків серед підприємств Миколаївщини. Свого часу тоді ще Галицинівська сільрада за підтримки обласної влади домоглася, щоб завод сплачував податки саме на тій території, де розташований і де проживають його працівники.

Хоч би які соціальні чи побутові негаразди нині дошкуляли українцям, встановлення миру на сході було і залишається найбільш жаданим і очікуваним прагненням людей. Щодня впродовж п’яти з половиною років ми з тривогою і надією дослухалися до звісток про загиблих і поранених бійців ЗСУ, мирних жителів, зокрема дітей, щоразу сподіваючись на чудо, що доба минула без смертей. У кожного щеміло серце за наших вояків, котрі ціною життя і здоров’я обстоювали незалежність і цілісність країни. А як воно потерпало й боліло в матерів, дружин, дітей, котрі провели родичів на фронт і для яких кожний загиблий чи поранений в армійських зведеннях — це не просто бойова одиниця, а рідна, любима, кохана людина.

Лагідна погода на початку листопада не привід розслаблятися відповідальним за тепло в оселях і соціальній сфері — постачальним організаціям та місцевій владі. А уряд має втручатися у врегулювання ситуації там, де виникне потреба.

Головне для нього — факти. З їхньою допомогою він легко розвіює будь-які фейки. У пошуках правди йому доводиться працювати з великим обсягом інформації. Аналізуючи відкриті джерела, британець Еліот Гіґґінс зробив справжню революцію. Вивчаючи фото, відео, карти до найменших дрібниць, він зміг досягнути неймовірних результатів у розслідуванні найгучніших та найрезонансніших справ.

Жованка, Травневе, Гладосове. Ці населені пункти Донецької області на лінії розмежування й два останніх нещодавно вилучених з переліку тимчасово окупованих часто потрапляють у тривожні фронтові зведення через обстріли з боку бойовиків, яким піддаються домогосподарства місцевих жителів. Селища фактично відрізані від території, яку контролює Україна.

У межиріччі Дніпра і Південного Бугу розташована одна з найкрасивіших областей — Кіровоградська. Вона відома неймовірними панорамними пейзажами, де луги плавно перетікають у розлогі степи, а золотаві лани — у мрійливу течію річок. Тут трави пахнуть медом, а в небі над ними кружляє степовий орел.

Минулої неділі термінові справи закинули мене до Києва. Як завжди, двох днів було замало для вирішення нагальних питань і зустрічей із друзями. Проте від одного із запрошень повечеряти разом не змогла відмовитися. Знайома, яка свого часу жила в Криму у Феодосії, але навесні 2014 року виїхала звідти напередодні злочинного «референдуму», запросила мене до кримськотатарського кафе Cheburek.ua, яке відкрила на вулиці Пушкінській її знайома Леране, також переселенка із Криму.