14 жовтня відзначаємо День захисника України. І хоч це свято стосується всіх поколінь патріотів, першими спадають на думку герої останньої війни на сході країни — воїни АТО (ООС). Минув час, і вони змінили військовий однострій на цивільний одяг. Як відбувається адаптація учорашніх бійців до мирного життя? Яка роль служби зайнятості в їхній професійній і соціальній реабілітації? На запитання «Урядового кур’єра» відповідає директор Київського міського центру зайнятості Віктор БІЛИЧ.

Одеса відома не лише в Україні, а й за її межами. Навіть за океаном у восьми штатах США, Канаді та Бразилії є її тезки. Це місто по праву іменують морськими воротами України. Має Одеса й інші назви — Південна Пальміра, перлина біля моря, столиця гумору тощо. А якщо врахувати, що тут понад 900 пам’яток історії, архітектури й містобудування, то доведеться погодитися зі словами пісні Кості-моряка, що «вся Одесса очень велика». Звісно, аби побачити все, чим знамените це місто, потрібен не один день. Але якщо у вас обмаль часу, то поєднайте приємне з корисним: за пів дня прогуляйтеся пішки історичним центром Одеси, який занесено до Попереднього списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.

Учора у ліфті познайомилася із сусідкою мадам Петер, аристократичною пані років 70 на вигляд, із красиво зачесаним сріблястим волоссям і в костюмі від Chanel. «Ви з якої квартири?» — запитала вона мене, коли ліфт рушив донизу. Оскільки ми у будинку новенькі, я чемно представилася мадам Петер. Говорили ми англійською. «Ваша родина з Британії?» — продовжила розмову літня пані. «Ні, з України», — відповіла я. Очі старенької засвітилися непідробною цікавістю: «Справді? Я чула, що ви збираєтеся помиритися з Росією. Навіть вивели для цього якусь формулу».

12 жовтня минає 20 років по Михайлові Романишину,  митцеві, про якого меткий на поетичні портрети-експромти Петро Осадчук свого часу написав: «В теплих картинах Романишина пульсує музика притишена. Місячна ніч. Обороги на роздоріжжі… Не втямиш: це писав Романишин чи сам Куїнджі?»

На календарі 7 жовтня, а передплатна кампанія на 2020 рік в Україні ще не розпочалась. У поштових відділеннях нема каталогів передплатних видань, редакції не знають, яку оголошувати передплатну ціну на газети й журнали. Укрпошта не повідомляє про умови їх доставки і далі оптимізується. Складається враження, що вітчизняну пресу планомірно знищують, тоді як навіть на окупованих територіях Донбасу наклади газет стрімко зростають. Невпинно руйнується система доставки, листоношам створили такі умови роботи, що вони не витримують і звільняються, бо хіба ж можна прожити на мінімальну зарплату? Для порівняння: у Данії листоноша заробляє 320 тисяч крон (майже один мільйон двісті тисяч гривень) на рік.

Фотографуватися в прифронтових селищах не люблять. Тікає з кадру мама з малюком на зупинці «Квартал Сонячний». Це кінцева зупинка автобуса, що курсує між нинішнім адміністративним центром Луганщини та містечком Золоте. Повертаються спиною співробітники магазину, які битою цеглою та будівельним сміттям намагаються реанімувати тутешні дороги. Закривають обличчя рукою продавчині на місцевому ринку.

Розв’язана Росією воєнна агресія проти України спричинила чимало жахливих наслідків. Зокрема, війна вигнала з домівок, і здебільшого без засобів для існування, майже 1,4 мільйона українських громадян. Вони в одну мить стали безхатченками і тепер у власній державі перебувають у статусі вимушених переселенців, сприймаючи його як клеймо. Чим живуть внутрішньо переміщені особи (ВПО)?

Минулого тижня у Брюсселі відбулася церемонія вручення Літературної премії ЄС за 2019 рік. Уперше за 11 років її існування лауреаткою стала українська письменниця зі Львова Гаська Шиян, авторка роману «За спиною». Окрім неї, премію здобули ще 13 авторів із європейських країн, серед яких Австрія, Польща, Словаччина, Греція, Італія та інші. Письменники від України та Грузії брали участь у конкурсі на здобуття цієї премії вперше. Переможці отримали грошову винагороду розміром п’ять тисяч євро. Крім цього, їхні твори буде перекладено на європейські мови, їх просуватимуть на книжковому ринку ЄС за підтримки рамкової програми Єврокомісії «Креативна Європа».

Останнім часом село Костилівка в Рахівському районі на Закарпатті привертає до себе дедалі більшу увагу. Хоч цей гірський населений пункт і дотаційний, життя тут триває на повну силу. А все через уміле використання природних чинників, людської ініціативи й завдяки вдалій співпраці зі спонсорами.

Нещодавно по телевізору побачив розповідь про наш літак-велетень «Мрія», який наймають для перевезень навіть ті держави, до яких ми звертаємось як до арбітра. Звісно, не вперше чую про нього, але щоразу проймаюся гордістю за силу української технічної думки. Літак — великий дипломат!