Цю програму впроваджує благодійний фонд «Громадянин» разом з оздоровчим центром Fortis health. «Програма називається «Кіборги» і охоплює кілька напрямів діяльності. Один з них ми назвали «Реабілітація кіборгів». Вона передбачає надання допомоги з протезуванням пораненим захисникам, їхнє навчання, медичне, психологічне, соціальне і спортивне відновлення», — розповідає віце-президент благодійного фонду «Громадянин» і керівник програми «Кіборги» Олена Шмідт. 

 Любов Романюк уперше здала кров п’ять років тому, коли побувала в онкогематологічному відділенні обласної дитячої лікарні. Відтоді в центр переливання крові приходить кожні два місяці, частіше не дозволяють лікарі. Жінка має рідкісну групу крові — четверту, ще й мінусовий резус. Отже, її кров просто на вагу золота.

«Ми прішлі сюда навсєгда!..» Так ще недавно голосно хвалилися рашистські загарбники, увірвавшись до українських міст і сіл на півдні та сході України. Дехто із зайд після контрнаступальних операцій підрозділів Сил оборони справді залишився в українській землі надовго чи взагалі назавжди. Інші відступили, лишивши на місці колись симпатичних сіл потворні руїни, купи стріляних гільз, понівеченої зброї та техніки, а також майже суцільні мінні поля.

 Всесвітня метеорологічна організація (ВМО) — міждержавна агенція ООН, діяльність якої спрямована на міжнародну співпрацю та координацію зусиль усіх країн у галузі метеорології. Штаб-квартира ВМО працює в Женеві (Швейцарія).
ВМО було створено 1948 року на конференції директорів Міжнародної метеорологічної організації, що існувала з  1878-го. Конвенцію ВМО було ухвалено у Вашингтоні (США) 11 жовтня 1947 року, а з  1951-го організація розпочала діяльність. На 2023 рік до ВМО входять 193 країни.

 Цього ранку «визволення» чи «захист» рашистами місцевих людей у тимчасово окупованому степовому селі на Запоріжжі відбувалися так само бридко та ще й гучно. На невеличку вулицю увіпхалася куца колона техніки. Попереду гарчав БТР, за ним гуцикали легковик і два автобуси. «Уніманіє, уніманіє!» заволав мегафон, лякаючи й без того сполоханих селян, які поралися на городах чи у дворах.

 Європарламент вимагає від російської влади зняти всі звинувачення та негайно звільнити двох українських підлітків Тіграна Оганісяна і Микиту Ханганова, які живуть у тимчасово окупованому Бердянську і яким загрожує 20-річне ув’язнення за нібито організацію саботажу проти армії рф. Про це йдеться в резолюції «Катування та кримінальне переслідування російською федерацією неповнолітніх українців Тіграна Оганісяна та Микити Ханганова», яку було ухвалено у Страсбурзі.  

Путін мав великі плани на Харків ще 2014 року. Але країні-агресору, війська якої тоді окупували частину українського Донбасу, не вдалося їх реалізувати. Тож на світанку 24 лютого 2022 року в московії вирішили повторити спробу: незаконно перетнувши державний кордон України з курської та бєлгородської областей, кацапські війська стали розвивати наступ на Суми, Харків, Куп’янськ. Так почалася битва за Харків — великий промисловий, транспортний та науковий центр, друге місто в Україні за кількістю населення (майже 1,5 мільйона жителів).

 На Тернопільщині перша прийомна родина з’явилася в грудні 2005-го, а вже в липні наступного року відчинили двері й дитячого будинку сімейного типу. А ось організувати зустріч прийомних сімей краю вперше зуміли нинішнього червня. Ініціював форум «Щастя дитини — зростати в родині» обласний благодійний фонд «Майбутнє сиріт» за підтримки місцевої влади. 160 осіб, серед яких 82 дитини, стали учасниками заходу. 

 Масштабний злочин божевільного кремлівського диктатора на підтопленій Херсонщині проти України та всього людства виконав ще й певне пропагандистське завдання. Моторошні наслідки підриву рашистськими терористами Каховської ГЕС геть затьмарили не бажані для москви події на лінії фронту на донецькому та запорізькому напрямках.

 Війна майже не залишає нам можливостей і нагод налагодити особисте життя. Здається, ось-ось закінчиться ця страшна робота на шляху до перемоги, виженемо ненависного ворога — і тоді можна буде й про щось давно вимріяне подумати. Однак відкладати на потім те, що має статися вже сьогодні, не завжди виходить. Так було в Богдана з Інною. Товаришували, дружили довго, кілька років. А як пішов Богдан на фронт, розлуку терпіти стало несила. Телефонні дзвінки тільки додавали болю.