Наймасштабніша війна з часів Другої світової ставить перед Україною та світом завдання з гуманітарного розмінування тисяч кілометрів. Адже нашу землю треба не лише звільнити від окупантів, а й залишити її дітям та онукам безпечною і придатною для життя. Навряд чи Україна може самотужки протистояти таким викликам, тож нині вже створюється архітектура майбутньої спільної роботи з розмінування. Скільки і які території треба розмінувати, чи є для цього кошти, техніка й фахівці, як стати сапером і чи є серед саперів жінки — про це Укрінформ розпитав у першого заступника міністра оборони України Олександра ПАВЛЮКА.

 Представники старшого покоління добре пам’ятають рух дружин юних пожежників, учасники якого всіляко дбали і пропагували обережне ставлення до вогню, увагу до дітей, які самі залишалися вдома і могли бавитися сірниками. Тоді було багато профілактичної роботи, щоб максимально приборкати червоного півня, оскільки він завдавав і, на жаль, завдає нині непоправної шкоди.

 «На курсах української, які організувала «Просвіта», я  вже п’ять потоків поспіль. Не можу відірватися, так цікаво. Сертифікати нам вручає міський голова Олександр Третяк, спілкуємося», — не приховує задоволення пані Юлія Малик. Із чоловіком та двома неповнолітніми синами вона приїхала до Рівного з Ізюма: ледве втекли від ворожих бомбардувань торік у березні. А вже 12 квітня вона залюбки долучилася до першої групи «Філіжанки мови по-рівненськи», яка розпочала навчання в ліцеї №15 у центрі міста.

 Від початку російсько-української війни Полтавщина стала прихистком для сотень тисяч вимушених переселенців. Хтось переїхав в інші місця, а багато людей осіли надовго. Цьому посприяло доброзичливе ставлення до них обласної влади та місцевих громад. У розв’язанні проблем, які виникають у переселенців, допомагає пункт об’єднання для ВПО, який днями відкрили в Полтаві. Це перша така структура в області.

 Забезпечити якнайшвидше надання необхідної зброї українській армії для відбиття російської агресії та визволення всіх українських земель. Саме така основна мета нещодавніх закордонних візитів Президента Володимира Зеленського. Перебуваючи в Королівстві Нідерланди, глава держави акцентував, що всі країни працюють на те, щоб посилити ЗСУ, за що Україна дуже вдячна.

 Багато звичайних людей у всьому світі в ці важки воєнні часи підтримують Україну та її громадян. Дехто переказує кошти на потреби військових та цивільних, інші самі волонтерять, доправляючи в Україну необхідні військові речі, медикаменти, продукти та інше. А дехто навіть покинув своє звичне життя і, незважаючи на небезпеку війни, дістався нашої країни, щоб надавати допомогу тим, хто її потребує.

На виставці представлено малюнки дітей — переселенців з Донецької області, евакуйованих у Чернівці, вихованців обласного центру естетичного виховання «Юність Буковини», роботи з експозицій, представлених у Буковинському центрі культури та мистецтв і Чернівецькому міському палаці дітей та юнацтва. А ще мотанки, які виготовили учні ліцею села Рукшин (колишній Хотинський район).

 Скажу щиро: з початком широкомасштабної російсько-української війни забув, коли ходив у театр, кіно, на концерт. Вважав, мабуть, як і багато українців, що не до розваг, коли на фронті гинуть наші захисники та захисниці, стають інвалідами ще зовсім молоді, руйнуються цілі міста й села. Тож коли мені зателефонувала керівниця всеукраїнської організації «Громадянський корпус» у Луганській області Олена Стеценко і запросила на фотовиставку польського фотографа та мандрівника Родослава Тафлінського, хотів було послатися на невідкладні справи й відмовитися.

 Недавно улюблений мільйонами українців письменник і виконавець своїх творів на сцені відносно тихо відзначив 90-річчя. Може, з огляду на поважний вік майстер художнього та публіцистичного слова вже тільки приймає вітання і спочиває на давно заслужених лаврах? Нітрохи! Автор багатьох актуальних і нині книжок працює: пише, редагує, готує до видання нові твори. Він, як і раніше, привітний, приязний і доброзичливий у спілкуванні, у творчості він гострий, немов бритва, колючий, як їжак, і безпощадний до своїх улюблених «героїв» — ворогів і «воріженьків» України. Отже, сьогодні на запитання «Урядового кур’єра»» відповідає Євген ДУДАР.

 Ужгородець Віталій Ганич має два дипломи: вчителя математики і землевпорядника. Працював і за першою, і за другою спеціальностями, певний час був геодезистом. І кожна з цих ділянок роботи допомогла в тому, щоб нинів іншій галузі діяльності він зміг стати успішним менеджером. Нині 41-річний Віталій очолює велике підприємство — СТОВ «Континент».