Цю людину добре знають не лише в місті Бровари, а й далеко за його межами. Свого часу, а точніше в 1988 році,  коли керівників підприємств обирали трудові колективи, Анатолій Ющук став директором Броварського ремонтно-механічного заводу. І саме завдяки йому  підприємство зазнало масштабної реконструкції: обладнання повністю оновили і розпочали виробництво абсолютно нової продукції — гідравлічних кранів на базі шасі автомобілів КамАЗ, КрАЗ, які почали завойовувати попит в Україні,   близькому й далекому зарубіжжі. У 1995 році підприємство  реорганізували у ВАТ «Броварська кранобудівна фірма «Стріла». І весь цей час, до 2007-го, його очолював Анатолій Силович. 

Останнім часом відразу кілька заморожених об’єктів будівництва нарешті добудовані завдяки державним житловим програмам, і люди, які роками чекали омріяного житла, отримують квартири. Хто стає новоселами, дізнавалися власні кореспонденти «Урядового кур’єра». 

У поправок, які пропонується внести до законодавства  про оподаткування житлової нерухомості, — корупційні нотки

Міністерство доходів і зборів затвердило порядок отримання фізичними особами повідомлень-рішень для сплати податку на нерухомість, який українцям почнуть нараховувати з наступного року.  

У під’їзді моєї житлової багатоповерхівки, яка й досі, на жаль, не має вхідних дверей із кодовим замком, звикли до всіляких гостей. Особливо у вихідні. Одні поспішають повідомити надзвичайну новину, одержану спеціально для мешканців будинку ледь не з космосу. Інші прагнуть ощасливити подарунками у вигляді духовних книг. Але найчастіше трапляються кочівні коробейники, які пропонують крам за мінімальними цінами надзвичайно високої якості (принаймні, так вони стверджують). 

Цьогорічна зима ще не встигла показати вповні своєї сили, а для безпечного та безперешкодного руху автодорогами вже довелося щодоби залучати від 100 до 2400 дорожників та від 100 до 1600 одиниць техніки. Все залежало від погодних умов. За даними оперативно-диспетчерської служби Укравтодору, найскладнішими вони були 8 та 9 грудня на Київщині, Луганщині та Хмельниччині, де задіяли майже 700 фахівців та 380 дорожніх механізмів. 

Кажуть, Бог посилає рівно стільки випробувань, скільки ми здатні витримати… Це стосується і кожної людини окремо, і, як бачимо, не втрачає актуальності для цілих народів та країн. Очевидно, що Україна вже не раз переживала подібні періоди у своїй історії. Сьогодні наша держава підтверджує ще одну матрицю поведінки: якщо політики не справляються зі своїми обов’язками, політика переходить на вулицю. Однак, за словами  голови  «Українського форуму» Володимира Семиноженка, криза — це як хвороба, а будь-яка хвороба дає шанс вилікуватися. Про деякі рецепти виходу з кризи йшлося учора на круглому столі за участю провідних вітчизняних експертів, які, попри різне бачення шляхів виходу з неї, зійшлися на тому, що лише якнайширша поінформованість суспільства і  максимальне залучення всіх сторін до діалогу здатні убезпечити країну від подальшого ускладнення «хвороби». 

Нині, коли погляд будь-якої соціально активної людини прикутий до політичного протистояння у столиці, часто згадують минуле, пропагандистську машину СРСР. Свою справу вона не те що вміло виконувала — віртуозно.  Правду, яку треба було сховати від людей, забороняла або й зовсім секретила, а за потреби повторену тисячократно брехню робила правдою. Пам’ятаєте: «КПРС — честь і совість нашої епохи!»? Але ніде ж не друкувалося інше — свіфтівське  «Партія — безумство багатьох заради вигоди одиниць». 

Попри певне нагнітання ситуації в інформаційному просторі напередодні минулих вихідних, столиця пережила 14 і 15 грудня досить спокійно. Як і анонсували, в Києві відбулося дві масові акції: у неділю на Майдані Незалежності знову зібралася велика кількість опозиційно налаштованих громадян (за різними даними, до 200 тисяч), а Європейську площу зайняли прихильники чинної влади (до 50 тисяч). 

«Випадково я чув, як одна американська пані запитала, скільки коштувало б  купити хутір в Ісландії... Це викликало вибух гніву в  тому ісландцеві, до якого було спрямоване запитання. Він вичитав у відповідь цілий патер ностер (Отче наш. — О. П.) про те, що хутори ісландські взагалі не продаються, а переходять у спадщину сторіччя за сторіччям, а тим більше не продаються чужинцям... Парадокс: країна без меншостей — суцільно двомовна. Не тільки інтелігенція говорить по-англійському. Ледве чи можна знайти шофера автобуса, що не показав би вам дорогу, або продавальницю тістечок у крамниці, яка не відповідала б на всі ваші запитання доброю англійською мовою. Але, звісно, годі знайти двох ісландців, які б говорили англійською мовою між собою. Це не легше, ніж купити хутір чужинцеві». 

Скандали навколо квартир для військових набувають дедалі більшого розголосу. З цього приводу проводять журналістські розслідування, звільняють з роботи посадовців, влаштовують показові антикорупційні заходи. Втішає, що звертають увагу на виступи преси. Відреагували й на публікацію торік 5 грудня в «Урядовому кур’єрі» із заголовком «Круті віражі на квартирному небосхилі». Щоправда, реакція на статтю виявилася дивною.