Твердження, що ми програли інформаційну війну Кремлю, частково відображають нинішні реалії. Зокрема, про це свідчать дані соціологічного дослідження Фонду «Демократичні ініціативи» та Київського міжнародного інституту соціології, яке проводилось з 8 по 18 лютого цього року. Згідно з ним, жити з росіянами в одній державі не проти 41% мешканців Криму, 33 — Донецької області, 24% — Луганської та Одеської областей. 

Агресор може скільки завгодно брязкати зброєю, однак ніколи не зрозуміє  тих, хто захищає  рідну землю. Тому, попри напружену ситуацію, ми, українці, маємо знати: ми неодмінно переможемо. Переможемо, бо на нашому боці правда.
Останні події в Криму тривожать і водночас згуртовують. Днями в селищі Перевальне, де російські солдати за звичним сценарієм оточили українську військову частину, дружини українських вояків стали на захист чоловіків.
Вони закликали російських солдатів не провокувати українські Збройні сили на порушення присяги і виступили за збереження миру. Живим щитом стали й дружини наших військових у Новофедорівці. Їх не злякали автомати і кулемети… 

Минулими вихідними суспільна напруга в низці областей України сягнула найвищого рівня. Радикально налаштовані молодчики намагалися завадити Україні рухатися курсом утвердження демократії та втягнути людей у вигідне їм протистояння. Втім, наштовхнулися на зовсім протилежний результат: люди в різних регіонах України рішуче висловились проти втручання чужих у свою політику. Хоч не скрізь було легко відстоювати свої ідеали. Як це відбувалося — бачили власні кореспонденти «Урядового кур’єра».  

На те воно і диво, щоб залишатися незбагненим: студент Чернівецького медінституту, самодіяльний композитор злетів у зеніт воістину всенародної слави. Природна геніальність потрапила на благодатний грунт. Батьки не тільки наділили сина талантом і вродою. Вони дали синові шляхетне виховання і добру освіту, зокрема музичну. Володя був професійним скрипалем, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі. Малював картини, захоплювався фотографією та кінозйомкою.
Не лише обстановка — сама атмосфера сім’ї Івасюків дбайливо зберігається в Меморіальному музеї-квартирі Володимира Івасюка, що в центральній історичній частині Чернівців. Бібліотека батька, Михайла Григоровича — поета, письменника, викладача Чернівецького держуніверситету, буковинця за походженням. У центрі багатої книгозбірні переважно українських авторів — раритетні видання творів Шевченка. Родинні світлини мами Софії Іванівни, що родом з козацьких земель, шкільні зошити сестер — Оксани та Галини. 

Перші «туристи» прибули  удосвіта. Дарма, що їхні купальні костюми були глибоко сховані під кількома шарами камуфляжного одягу. А, вочевидь, наймодніші  аксесуари  цього сезону, автомати і кулемети, якнайкраще доповнювали новітні «в’єтнамки» — берцята, в які нещодавно перевзулася сусідська армія, одягнена за лекалами відомого модельєра Юдашкіна у форму з наноматеріалів.
Оселитися  новоприбулі вирішили не дикунами, а в фешенебельних апартаментах, як то міцна і помпезна будівля кримського парламенту. А оскільки там місця усім «бажаючим» не вистачило,  попутно просилися на квартири до військових частин Збройних сил України. Мовляв, нам би тільки переночувати, а зранку обіцяємо не набридати. В якості бонуса «туристи» без розпізнавальних знаків  отримали театральну постановку — позачергову сесію  парламенту  і кілька годин безкоштовних ігор на дорогих депутатських гаджетах, які перед початком засідання самі ж завбачливо у парламентаріїв і відібрали.  Найцікавіше у цій ситуації те, що путівку горе-курортникам виписала заднім числом російська Рада Федерації, а найтривожніше, що з формулювання не до  Криму, а до України. 

З 18 по 27 лютого до служби Євромайдан SOS звернулись за пошуком близько 600 осіб. На зараз 248 осіб вже знайдено.

Станом на 08:00 годину 28 лютого ще розшукується 333 особи.

Зробимо застереження: ці люди не обов’язково безвісти зниклі, про них нам відомо, що хтось із рідних, близьких, друзів не знають, де вони, та не можуть встановити зв’язок. Також потрапляння до цього переліку не означає автоматично, що особа має причетність до подій Євромайдану. 

Давня лемківська пісня «Пливе кача по тисині» у виконанні гурту «Піккардійська терція» стала тугою, смутком, реквіємом сьогодення. Під цей пісенний щем,  його багатоголосся тисячі українців прощалися з Героями Небесної Сотні. І тепер цей твір повів наш народ у пам’ять на глибокі століття, у пам’ять про тих, хто навічно впав на Майдані за нашу свободу.

Кожна значна історична подія має притаманні лише їй символи. Але й самі не відаємо, чому такий знак ураз з’являється. Ось десятки, а може, й сотню літ співали лемки про те, як пливе кача тисиною, про розмову матері із сином, який сам не знає, де погине, але відчуває, що таки поляже, й могилу «виберут» йому «чужі люде».

Одразу після 16 січня під час випадкової зустрічі він сказав: «Тепер майдан уже точно не розійдеться, аж поки не піде Янукович». Це був Роман Василишин — перший представник президента на Рівненщині, згодом — перший і єдиний за весь час української незалежності  обраний громадою голова обласної ради (був у нашій новітній історії й такий короткий період). Нині Роман Данилович — депутат, член президії обласної ради, місія якого не змінилася: він, як завжди, виконує роль миротворця між різними політичними таборами. І треба віддати належне, до його думки дослухаються: вона ж бо звучить як думка експерта-практика.

Як з висоти власної життєвої позиції та досвіду управління територіальною громадою на різноманітному суспільно-політичному тлі бачиться йому ситуація нинішня? І як вийти на таку бажану стабільність? Отже, слово патріотові-миротворцю. 

Особливістю села Нова Україна є те, що воно від початку свого утворення прямо і опосередковано пов’язане з тваринництвом. Засноване сімейним козаком на прізвище Телятник, воно, мабуть би, носило цю назву й сьогодні, — тривалий час на його території була велика молочнотоварна ферма, — якби не голова колгоспу імені Чкалова Петро Бардаков. Це він, освічений і авторитетний чоловік, фронтовик, як тільки господарство, яке він очолював 25 років поспіль, круто пішло на підйом, заробило перший мільйон карбованців, зініціював зміну назви села на більш звучну, яка б відповідала його ідеалам і прагненням. 

Мабуть, чимало тих, хто героїчно протистояв минулій владі на Майдані, сьогодні ставлять собі запитання: «Невже Небесна сотня віддала своє життя і майже тисяча мужніх патріотів із «Самооборони Майдану» пролили свою кров задля того, щоб від їхнього імені різні негідники чинили безчинства?!» 
Запитання це далеко не другорядне. Адже повідомлення ЗМІ нині нагадують зведення із прифронтової зони. У Києві  невідомі у масках розстріляли  патруль ППС, там пограбували або захопили  будинки, знущалися над пересічними громадянами тощо. Я більш ніж упевнений, що до «Самооборони Майдану» ті, хто займається мародерством, не мають жодного стосунку.  Адже координатор «Самооборони Майдану», а нині Секретар РНБО Андрій Парубій заявив, що всі учасники  «Самооборони Майдану» мають зняти маски і скласти зброю. Тим часом у всіх протиправних діях замішані люди в масках і зі зброєю.