Ми прожили з чоловіком близько 15 років у шлюбі. Нещодавно він не лише подав заяву до суду, щоб нас розлучили, а й вигнав мене та нашого трирічного сина з будинку. Аргументує тим, що будинок оформлено лише на нього. Справді, щоб сплачувати менше податків, свого часу ми оформили не договір купівлі-продажу, а договір дарування. А ось тепер залишилися на вулиці. Що нам із сином робити? Куди потрібно звертатися за допомогою, щоб нас залишили жити в будинку, адже ми разом з чоловіком вкладали в нього кошти?

В. ІВАНЕЦЬ,
м. Київ 

Я звернувся по допомогу до приватного лікаря-стоматолога, що працює в клініці поблизу мого будинку. Ніяких документів мені при прийомі не оформлювали, квитанцію про оплату також не видали. Згодом у мене почалися ускладнення і довелося лікуватися в іншого спеціаліста. Чи можу я щось довести у моєму випадку та відшкодувати свої витрати?

Д. МИХАЙЛЮК,
м. Дніпропетровськ

Київське ТОВ «Українські аграрні традиції» — компанія молода, створена цього року. Але її працівники мають досвід роботи в різних галузях економіки, чималу практику залучення інвестицій та реалізації потужних проектів у різних регіонах України. Працюючи зокрема з аграріями Шполянського району на Черкащині, компанія прагне не тільки придбати те чи те сільськогосподарське підприємство, а й розвинути його, дати хороший поштовх до удосконалення технологій виробництва, допомогти колективу розв’язувати соціальні проблеми, яких нині накопичилося чимало. Проте у ході освоєння інвестицій виникає чимало різноманітних питань, зокрема стосовно правових взаємовідносин, які потребують роз’яснень фахівців. Таку юридичну допомогу селянам успішно надають працівники компанії. 

Чи потрібно проводити «перереєстрацію» прав на нерухоме майно, якщо права власності вже були зареєстровані до 1 січня 2013 року? І чи треба платити державі якісь кошти за таку процедуру?

І.МАЛАЙ,
м. Харків

Уже не вперше в «УК» порушується досить актуальне питання щодо роботи Державної атестаційної комісії України. Публікації колег читаю з цікавістю, тим більше, що маю великий досвід роботи у цій царині, а також у підготовці кадрів вищої кваліфікації. Тому хочу поділитися своїм баченням подальшого поліпшення роботи цієї установи.

Передовсім про підпорядкування організації. Вважаю, найдоцільнішим створення окремого комітету, який би розробляв стратегічні напрямки в різних галузях науки з тим, аби дисертанти обов’язково враховували ці рекомендації при плануванні таких робіт. Також має бути обов’язковий контроль за виконанням цих досліджень, а також досконале вивчення і затвердження як докторських, так і кандидатських дисертацій. Це в жодному разі не принижує ролі спеціалізованих вчених рад вишів, а примушує їх принциповіше оцінювати дисертаційні роботи. 

Масштаби незаконних прибережних забудов привернули увагу генпрокурора Віктора Пшонки, який, зокрема, оцінюючи стан узбережжя Чорного та Азовського морів, сказав своїм підлеглим: «Йдеться не лише про туристів, а передусім про місцевих жителів, яких, через незаконне будівництво на прибережних територіях, позбавляють права безоплатного користування пляжами».  

Навряд чи хоч колись науковці встановлять точну кількість українських сіл, знищених гітлерівськими карателями за роки війни. Далеко не про всі лісові хутори, що згоріли разом з усіма жителями, було кому згодом розповісти, адже навіть у велелюдному Копищі Олевського району на Житомирщині, де мученицькою смертю загинуло 2887 осіб, лише небагатьом вдалося дивом вирватись із вогняного пекла. Серед загиблих — 1347 дітей віком до 12 років. Для декого з них, як для дівчинки, народженої Софією Чернухою 13 липня 1943 року, перший день життя став останнім. На тілах матері та її немовляти, знайдених після відходу карателів, односельці нарахували 25 і 5 багнетних ран відповідно. Це лише одна з деталей страшної трагедії, якій судилося стати наймасштабнішою на території області за часів її окупації гітлерівцями. 

Свій 65-й день народження визначна українська співачка світового рівня Марія Стеф’юк сьогодні відзначає на Івано-Франківщині, в рідному селі Рожнів Косівського району. Спершу відвідає могили батьків. А потім радітиме за святковим столом у дворі, де з’явилася на світ, родичам та всім, хто прийде її привітати. По дорозі від свого карпатського дитинства до цього ювілею славетна артистка з найвищими званнями й нагородами не розгубила ні зворушливої щирості й безпосередності, ні чуйності, з якою не минала біди й негаразди дуже багатьох людей, ні трепетної молитви до Мистецтва й любові до своїх глядачів. А за кілька днів до ювілейної дати Марія Юріївна відповіла на запитання «УК».  

Старовинні дерев’яні храми Закарпаття — знаки будівельної майстерності й естетики стародавніх зодчих, залишені ними на цій землі, а ще — свідчення віри і духовних поривань краян. Останніми роками замість повномасштабних мурованих церков і соборів дедалі частіше зводять невеликі дерев’яні, виконані в традиціях минулих часів, церковці. 

Єлизаветі Олександрівні Перединець з Лисичанська понад 90 років, і вона наважується зануритися в спогади, які тривалий час були під забороною.  
Спочатку прийшла «похоронка» на дядька Івана, який квартирував у сарайчику на їхньому городі. Десятирічна Ліза мало що знала про цього чоловіка з села, який приїхав на заробітки на підприємство «Донсода». Подейкували, що в нього в селі залишилася сім’я, і щоб її прогодувати, він у всьому собі відмовляв. Недоїдав. А робота важка, шкідлива. І дядько захворів на туберкульоз.