Сьогодні ми відзначаємо 25-ту річницю Збройних Сил України. Це професійне свято всіх українських військовослужбовців.

Упевненість солдата у справності і можливостях зброї, власному умінні поводитися з нею — запорука збереження його власного життя і життя тих, кого він боронить від ворога. На початок війни навіть офіцерам зі стажем служби довелося оперативно перенавчатися під час уроків життя на полі бою. Бійці власноруч удосконалювали стандартні зразки зброї, пристосовуючи до практичного застосування. 

Як казав класик із народу з іншого приводу, «зима на порозі, а штани ще у дорозі». Так склалося цього року і з постачанням військовослужбовцям курток і штанів зимових, курток-утеплювачів флісових, теплої білизни та зимових шапок. Начальник Тилу Збройних сил генерал-майор Іван Гаврилюк під час прес-конференції «Стан тилового забезпечення військ (сил) Збройних сил, здобутки та перспективи» пояснив таку прикру ситуацію тим, що технічні умови на зимові предмети форми одягу розроблено у червні-липні, а процедури їх закупівель розпочато в ІІІ кварталі цього року. Промисловість не впоралася з виконанням цього масштабного замовлення. Це й стало на заваді забезпечення солдатів теплим одягом. Однак у військовому відомстві запевняють, що до 10 грудня перехід на зимове обмундирування відбудеться стовідсотково. Солдати матимуть змогу оцінити і обновки, у переліку яких куртки флісові. Генерал запевнив, що ними і рештою предметів обмундирування армійці будуть задоволені. 

Напередодні відходу підрозділів 79-ї окремої аеромобільної бригади від Дякового тоді ще лейтенанта Максима Галактіонова (позивний «Грифон») викликали до штабу і наказали виводити першу колону основних сил.

— До першого населеного пункту нашого маршруту колона дісталася вдало. Але замість наших підрозділів ми побачили там випалену «Градами» землю, — пригадує Максим. 

Згадуючи своє офіцерське становлення, старший лейтенант Артур Чорний іронічно посміхається. Адже зазвичай у мирний час це може тривати роки. Війна ж скоротила його до мінімуму.

Випускник Львівської академії Сухопутних військ 2013 року розпочав офіцерську службу в 93-й окремій механізованій бригаді. 

В Україні з’явиться офіс уповноваженого Президента з надання допомоги у реабілітації українським військовим, котрі були  поранені в зоні проведення АТО. Таку ініціативу під час зустрічі з Петром Порошенком висунули українські воїни АТО, які після поранень, тривалої реабілітації і тренувань представляли Україну на 41-му марафоні Морської піхоти США у Вашингтоні. Президент підтримав таку ініціативу і запропонував очолити цю структуру санітарному інструктору медичної роти 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних сил України Вадиму Свириденку, повідомляє департамент прес-служби АП. 

Аналіз нинішнього стану справ у фронтовій та прифронтовій зоні показує, що митарства військових, пов’язані із забезпеченням харчами та обмундируванням, які були з початку АТО, — позаду. Війна не скінчилася, однак поменшало закликів до збору найнеобхіднішого для війська. Ситуація змінилася. Справа за захисниками. Їхні дії на сході країни стали зрозумілими для місцевого населення не через гасла, а через конкретні справи. В години затишшя, і так було навіть у ті перші, гарячі і не зовсім ситі тижні війни, українські солдати ділилися своїми пайками з дітьми і місцевими жителями, які не покинули домівку, обстрілювану бойовиками, склили побиті вибухами шибки, накривали пошкоджені дахи. Військові медики надавали невідкладну допомогу місцевим. 

У якому війську служити добре? Звичайно ж, у мирному. Але… в один момент війна перевернула життя тисяч українців. Одні втікали зі сходу від смерті й розрухи. А інші — із заходу, центру, півночі, полишаючи домівки, бізнес, комфортні робочі місця, сім’ї й дітей, рушали туди, де їхня поміч була вкрай потрібною. Вони стали на захист своєї землі. До когорти добровольців активно долучалися жінки, дівчата — пацанки і панянки. Згодом навіть скептики-чоловіки погодилися: жінка і військова справа поєднувані. Це засвідчили участь жінок у боях і досягнуті результати. Маючи офіційну посаду на полі бою комірниці чи кухаря, жінки виконували бойові завдання як розвідниці, стрільці. Прекрасні результати не лише вразили чоловіків, а й змусили військові чини врегулювати питання призначення на бойові посади жінок. 

Від злагодженої командної роботи кожної з ланок Збройних сил залежить кінцевий результат поставленого й виконаного завдання. Кожен із підрозділів на полі бою має свою вагу. Звісно, й медицина теж. Про матеріальне забезпечення, нововведення, кадри, плани, над реалізацією яких уже працюють у сфері військової медицини, поінформував під час брифінгу начальник Центрального військово-медичного управління — начальник медичної служби ЗСУ полковник медичної служби Едуард Хорошун. За його словами, нині забезпеченість військових частин ЗСУ медичним майном становить 90%, лікарськими засобами — 87%.  

«Куплю бойові нагороди —продам бойові нагороди». Слова, які мені особисто ріжуть душу, коли проходжу повз молодиків із табличкою в руках і цим бездушним написом. Здивування викликає те, що в когось є апетит на чуже, зароблене не завжди лише потом, а й кров’ю. Сьогодення порушило питання оновлення нагород для воїнів, які захищають країну від російського агресора. Нині ця тема набула особливої ваги. Завдяки подвигу тисяч солдатів, сотень волонтерів і капеланів, небайдужих громадян державі вдалося зберегти цілісність і суверенітет. Нині з-поміж першочергових завдань — гідно відзначити подвиг захисників. Громадські діячі висловлюють пропозицію запровадити для кожного учасника бойових дій відзнаку. 

Боєць добровольчого батальйону «Айдар» В’ячеслав Хільчишин родом із Рівненщини. Молодий, небагатослівний, міцний духом і тілом, упевнений у собі чоловік. Такими чеснотами наділила його природа. Не зрадив він їм, залишившись точнісінько таким і після тяжкого поранення. Під час бою в селі Хрящувате на Луганщині осколком від танкового снаряда йому зачепило руку. Звідти 15 серпня 2014 року потрапив до Харківського військового госпіталю. Лікарі докладали зусиль, аби зберегти кінцівку. На жаль, боротьба закінчилася ампутацією. Тоді в госпіталі важко було усвідомлювати свій стан. Втративши руку, не втратив смак до життя. Побачив поруч із собою побратимів із різними пораненнями. У когось воно було легше, ніж у нього, а хтось потайки заздрив Славковому стану. Після лікування в Київському центральному клінічному госпіталі, щойно лікарі дозволили протезування, потрапив у Німеччину. Вже з-за кордону повернувся зі встановленим протезом правиці Mikellangelo.