Під час цьогорічного вже п’ятнадцятого Глобального аналітичного саміту компанії Huawei було оголошено нове бачення і місію визнаного лідера телекомунікаційних технологій: «Донести цифрові послуги кожній людині, в кожен дім і організацію задля інтелектуального світу без кордонів».

Минуло 32 роки, відколи в історію України вписано одну з найстрашніших сторінок — про Чорнобильську катастрофу. Тоді, в 1986-му, ціною власного життя персонал атомної станції, пожежники, військовослужбовці та інші сміливці рятували життя мільйонів людей. Загалом ліквідаторами названо 600 тисяч осіб. І, мабуть, у країні немає жодного населеного пункту, де б не було пам’ятника, що засвідчує нашу пам’ять про трагедію. Це дзвони, які нагадують і нагадуватимуть про людський подвиг. Обов’язок наш і майбутніх поколінь — зберегти пам’ять про нього.

Перший висновок щодо нинішньої ситуації в 10-кілометровій зоні, де розташовані всі згадані  об’єкти, від яких безпосередньо залежать терміни виведення з експлуатації атомної станції, зупиненої у 2000 році. Ідеться про заводи і комплекси, пов’язані з підготовкою до захоронення радіоактивних відходів та тимчасового зберігання відпрацьованого ядерного палива. Справи тут за останні роки значно покращилися. Передусім щодо введення в дію довгобудів. Насамперед багатостраждального Сховища відпрацьованого ядерного палива №2 сухого типу, без якого неможливо вивести ЧАЕС з експлуатації. Це дуже складний унікальний об’єкт, спорудження якого розпочалося 2001 року. На тривалий час воно було зупинено через непоправний брак, якого припустилася відома французька  компанія. З нею було розірвано контракт. 18 липня 2007 року на засіданні Асамблеї донорів рахунку ядерної безпеки ЄБРР було ухвалено рішення про укладання контракту з компанією Holtec International (США) на завершення будівництва СВЯП-2. Роботи пішли значно краще й відповідно до термінів затверджених проектів і програм. Уже тривають холодні випробування обладнання та систем.

У луцьких маршрутках має зрости вартість проїзду. Надавачі послуг укотре звернулися  із цим проханням до влади, пояснюючи його зростанням цін і на пальне, і на запчастини. Міська рада їх почула, тож уже найближчим часом за проїзд доведеться викласти 5 гривень. Однак за такими здорожчаннями підвищення якості послуг ніколи не стояло і не стоїть нині. Перевізники ще й висловлюють невдоволення: мовляв, проїзд має коштувати щонайменше 6 гривень, щоб зробити рейси рентабельними. У запропонованому тарифі закладено зарплату водіям, а не можливості для розвитку.

Час був ще робочий, але у п’яти корпусах цього найсучаснішого підприємства у місті Славутич — майже безлюдно. Це було дивно, бо акт про введення його в експлуатацію підписано ще влітку 2011-го. А на вулиці стояв холодний січень 2012 року. Можливо, тому мене і фотокора нашої газети Олександра Лепетуху не дуже хотіли бачити на цій закритій території. Потрапили туди лише завдяки міському голові Володимирові Удовиченку. Назва новобудови складна: Комплекс з виробництва металевих бочок і залізобетонних контейнерів для зберігання радіоактивних відходів державного підприємства «Чорнобильська АЕС» (КВМБіК РАВ). Кошти в сумі майже 5,6 мільйона євро для створення цього об’єкта надала Європейська комісія в межах програми TACIS.

Парламентська асамблея Ради Європи висловлює стурбованість наявністю в зоні АТО можливості превентивних затримань до 30 діб осіб, причетних до терористичної діяльності. Асамблея вважає цей захід диспропорційним. Про це йдеться у резолюції ПАРЄ «Надзвичайний стан: пропорційність у питанні відходу згідно зі статтею 15 від Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ)», ухваленій у Страсбурзі на весняній сесії Асамблеї.

Існує чимало штучних чи природних протитанкових перешкод і загороджень. Більш-менш успішно зазвичай стримують просування танків, бронетранспортерів чи іншої військової ворожої техніки глибокі рови, ескарпи (круті уступи чи обриви), завали, бар’єри, протитанкові «їжаки», залізобетонні тетраподи. Останніми роками до них можна додати ще й проект «Стіна» — фортифікаційні споруди та системи інженерних загороджень на суходільному кордоні України з Російською Федерацією. Та, схоже, на території прифронтової Донеччини та у деяких інших областях реалізовують ще один (донедавна трохи секретний) протитанковий проект — «Дороги».

Маленьке село Більче, що потопає у весняному цвітінні садів, притулилося в самісінькій глибинці Демидівського району на Рівненщині. Хтозна, чи залишилося б воно сьогодні на карті України, якби не переселенці. Чорнобильські. Ті, хто в 1993-му не з власної волі, а за державною програмою приїхав сюди цілими родинами. Їхня мала батьківщина — Великі Озера та Малий Черемель Дубровицького району — після аварії на ЧАЕС опинилися в зоні обов’язкового (безумовного) відселення. Тобто забруднення було несумісним із життєдіяльністю людей: от і відселили їх у межах однієї області.

Напередодні літнього сезону не виїжджаючи з Києва можна відвідати Одесу, завітавши до Національного художнього музею. Тут у трьох залах, де розміщена виставка картин одеського художника Юрія Єгорова, ви опинитеся на морському узбережжі, відчуєте літню спеку і подих гарячого каміння. Не тільки почуєте шелест теплих морських хвиль, а й зануритеся в його море — величне, з фірмовим круглим небокраєм.

Кількість великих ферм, де б вирощували велику рогату худобу, на підконтрольній території Луганщини  можна порахувати на пальцях однієї руки. А загалом 20 тисяч голів великої рогатої худоби (70%) краю утримують у домогосподарствах. Тож селяни дослухаються до будь-якої інформації про нові стандарти молока. Фахівці визнають, що відмова від приймання молока другого сорту для харчових продуктів спричинить зниження прибутків сільських жителів, які здають молочні продукти. Та чи припустима  така ситуація у прифронтів’ї?