Достеменно невідомо, хто з древніх мудреців прорік цю сентенцію, проте сучасна людина її, здається, трохи призабула.  За що часто платить власним здоров’ям. 

Щоразу, коли випадає нагода побувати в Ромнах, вибираю хоч кілька хвилин, аби завітати до школи-інтернату, де біля входу стоїть бронзова фігура жінки, ім’я якої відоме далеко за межами України. А потім крокую вулицею Інтернаціональною, де на будинку прикріплена меморіальна дошка: «В цьому будинку жила з 1946 по 1959 рік людина великого серця Олександра Аврамівна Деревська, яка виховала 48 дітей різних національностей».

У моїй журналістській практиці був такий випадок: довелося розслідувати смерть солдата на операційному столі військового госпіталю під час, здавалося б, банальної операції з видалення апендициту. З’ясувалося, що 19-річного хлопчину зарізав не хірург — його вбив надвисокий рівень цукру в крові. Про «солодку» хворобу не знав він сам, її, на превеликий жаль, не виявили й лікарі. Прихований цукровий діабет змусив чийогось сина надто рано переступити межу вічності.

Так склалося, що строкову військову службу я проходив у гвардійському Коростенсько-Померанському п’ятиорденоносному полку. Горе було тому гвардійцеві, який не міг без запинки перелічити назви всіх цих нагород та розповісти, за що вони вручені. З часом розумію, що ця вимога була правильною, бо з поваги до історії рідної бойової частини починались гордість за свій полк і прагнення стати гідними його слави.

Коло сільського клубу лежала мінометна міна. Цій знахідці ми дуже зраділи, бо було нам лише по 7 років. Тож взяли її та йшли в балку... зайців полювати. Відразу за селом нам трапився дядько Петро: на День Перемоги він дозволяв торкнутися до нагород, які сяяли на його піджаку. Але тепер, побачивши нас із цією «рушницею», він чомусь аж зблід. Неквапливо фронтовик підійшов упритул до старшого та якось ловко взяв міну в свої руки. А потім сказав таке, що нас вітром здуло.

День розпочався з переговорів про рекламу. Йшла в адміністративну будівлю. Поряд з нею дівчина, як завзятий зазивайло, зі стосом різнобарвних газет, попросила, щоб і я взяла в неї одну. Високопоставлений чиновник заявив, що інтерв’ю готовий надати лише виданню з накладом, що перевищує сотню тисяч примірників. Поверталася на робоче місце і знову та сама дівчина попросила взяти ще одну з того-таки барвистого друкарського стосу. Мабуть, важко розповсюдити великий наклад. А сама подвійна зустріч із розповсюджувачем — випадковість?

На харчоблоці та складі загальноосвітньої школи села Антонівка Шполянського району контролери знайшли … отруту для мишей і пацюків. Власне, фактів антисанітарії, безвідповідального ставлення до організації харчування школярів у навчальних закладах Черкащини під час спільної перевірки прокуратури й санітарної служби виявлено більш ніж досить. У згаданій вище школі картопля у підсобці зберігалася разом із фарбами та іншими хімічними речовинами.  

Неподалік від Рівного, в шубківському лісі, замість грибів люди дедалі частіше натрапляють на… відпрацьовані люмінесцентні лампи. Виявляється, тут, на території Шубківської сільської ради, їх, як мовиться, видимо-невидимо — майже 230 тисяч штук. Це відпрацьовані лампи, які містять ртуть, — саме тому фахівці присвоїли цій «знахідці» перший, найвищий, рівень небезпеки. Місцева громада, певна річ, не на жарт непокоїться: такому сусідству не радітимеш. 

Досі від свавілля загадкової істоти на Чернігівщині страждали кози та кролі. А нинішнього літа додалося ще й кілька десятків качок і навіть… морська свинка, котра жила в сараї разом з іншою живністю. Щоправда, існує припущення, що таким чином хтось за щось помстився господарю, проломивши огорожу і запустивши мисливського собаку.

Недавно зателефонувала знайома сумчанка, попросивши поради в одній рахубній ситуації. Більш як півроку тому вона вирішила замовити пам’ятник на могилу тітки, аби саме на роковини вшанувати пам’ять про близьку людину. Оскільки зараз у Сумах, як, до речі, і в будь-якому іншому місті, немає особливих проблем щодо спеціалізованих фірм, то звернулася до однієї з них, що належить трьом приватним підприємцям. Ті відразу ж прийняли замовлення, взяли 400 гривень завдатку, дали не тільки документи, а й гарантію, що рівно через місяць пам’ятник буде готовий.