Вона вербувала і постачала українок для секс-індустрії. Уже встановлено, що для роботи в будинку розпусти у Німеччині «бізнесмени» вивезли з України понад двадцять жінок віком від 18 до 26 років — із Донеччини, Харківщини, Одещини, Дніпропетровщини, Криму, а також із Волині. 

Питання, схоже, актуальне з давніх-давен. Хоча змінюються часи — змінюються засоби обліку. Взяти хоча б колишні гусячі пера… Втім, навіть сучасні ручки уже не дуже у шані. Хіба що школярі та їхні вчителі регулярно скорописом користуються. Та й ті за першої нагоди за комп’ютер умощуються. А чому б і ні: на моніторі хоч тридцять разів переписуй та виправляй — текст буде чистим і гарним. Ось тепер справді можна сказати, що папір усе стерпить. Не те, що в давні часи… 

Коли 1983 року на базі Сумського педагогічного інституту  проходила традиційна всесоюзна науково-практична конференція, присвячена питанням вивчення давньоруської літературної пам’ятки «Слово о полку Ігоревім», навряд чи хтось з її учасників очікував на якусь сенсацію. Однак вона таки сталася. 

На Волині свідок дорожньо-транспортної пригоди зупинив водія, що скоїв наїзд на велосипедиста і втікав з місця пригоди.  

Домовитись про інтерв’ю з колишнім дипломатом на перший погляд було легко. Проте заявлена тема інтерв’ю «Літератори у політиці та політики у літературі» потребувала ознайомлення з книжкою-антиутопією співрозмовника «Час смертохристів». Передовсім, щоб переконатися, як публіцист може професійно передати гостроту політичного буття... 

 На українському ринку лікарських засобів розгорівся скандал. Представники громадських організацій — Всеукраїнської мережі людей, які живуть з ВІЛ/СНІД, та Всеукраїнського товариства гемофілії — заявили, що в лікарнях гостро не вистачає антиретровірусних, протитуберкульозних, імунобіологічних препаратів, а також медикаментів для лікування гемофілії та гепатиту. 

 Один із яскравих спогадів мого дитинства: батько-фронтовик при світлі гасової лампи крадькома витирає скупу чоловічу сльозу, слухаючи радіопостановку за романом Василя Кучера «Голод». І з гордістю говорить: це наш земляк, він написав правду про війну. Та пройде ще немало років, доки я зрозумію, чому ця проста розповідь про моряків-севастопольців, що гинули від спраги, спеки і голоду в шлюпці посеред моря, хвилювала колишніх воїнів-фронтовиків більше, ніж звичні для тих часів книги і фільми, в яких «наші» з легкістю нищили фашистів десятками і сотнями. 

Під час одного з інтерв’ю відомий на Черкащині підприємець раптом вирішив, як це іноді буває, «розкрити душу» й побідкатися «не для преси» про труднощі з веденням бізнесу. 

— Вже давно хочу відійти від зарплати в «конвертах» й перейти на законний спосіб фінансових розрахунків. Ви не уявляєте, як набридло бути завжди насторожі, аби тебе не викрили та не звинуватили в махінаціях. До того ж, подвійна бухгалтерія створює громіздкість та непередбачуваність розвитку бізнесу. Крім того, прийнятий на роботу без належного оформлення працівник не несе ніякої адміністративної та кримінальної відповідальності за свою працю. Але, на жаль, високі податки все ще не дають «стати на ноги», щоб позбавитися ось такої подвійної моралі. Тому я та інші керівники й вибираємо такий шлях виживання…

 Років із десять тому в селі можна було купити будинок за $300—500. Зараз ціни на житло в сільській місцевості не падають. А подекуди навіть ростуть — $500—3000. І це при тому, що міграційний потік із села в місто не зменшився, адже люди їдуть туди, де можна заробити. Однак на цьому фоні вже кілька років іде зовсім інший процес — з міста в село, поближче до природи. Безумовно, так було завжди, з тією тільки різницею, що в село їхало набагато менше людей, ніж виїжджало звідти. Нині ж «потік» дещо посилився. Тут ідеться не про тих колишніх вихідців із села, які не прижилися в місті й повертаються додому, а, в основному, про корінних городян, які обирають глибинку за своєю життєвою філософією.

 Незважаючи на таке «ігнорування» з боку держави, люди в Михнівці, що в Камінь-Каширському районі Волинської області, живуть ось уже впродовж кількох століть. А останніми роками навіть з’явилося кілька нових будинків — молодь залишається на батьківських землях. Сприяє відродженню населеного пункту Михнівський Свято-Стрітенський жіночий монастир.