12 вересня Луганську виповнилося 220 років. Незвичайним вийшло свято — його відзначали одночасно у багатьох куточках України, всюди, де живуть переселенці-луганчани. Адже місто — це не стільки територія, на якій воно розташоване, а перш за все — люди, які в ньому народилися, працювали, кохали.

Тепер у минулому сусіди і колеги стали людьми, які втратили рідний дім, навіть ті, хто з тих чи тих причин продовжує в ньому жити. Бо того Луганська, який вони любили, більше нема. 

Луганчани вірять, що їхнє місто повернеться в Україну, відродиться і заживе новим життям, але то вже буде інше місто. Зрозуміло, що краще за те, яке знали вони… «Урядовий кур'єр» розповідає про нинішнє життя окупованого міста і сподівається разом з луганчанами на його світле майбутнє.

Традиційне спілкування з громадянами Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка у десятихвилинному форматі цього разу значно більше нагадувало зворотний зв’язок. Розмова грунтувалася на живих зверненнях і актуальних запитаннях дописувачів із мережі Фейсбук.

Підвищення пенсій, заробітних плат і 80 видів різноманітних соціальних виплат, списання і реструктуризації боргів перед іноземними кредиторами Прем’єр очікує після ухвалення відповідного рішення Верховною Радою. Його також очікують майже 12,5 мільйона українських громадян. «Збільшення зарплат, пенсій та інших соціальних виплат іде в середньому на 13%. Для висококваліфікованих працівників заробітна платня збільшиться навіть на 18%», — навів цифри Арсеній Яценюк. 

Місцеві вибори на окупованих територіях Донецької й Луганської областей відбудуться за умови, що на вулицях там не буде озброєних людей, коли Росія виведе свої окупаційні війська, Україна відновить контроль над державним кордоном із Росією, а українська влада зможе гарантувати свободу зібрань і вільне волевиявлення громадян. 

У ніч з 13 на 14 вересня настав 5776-й іудейський Новий рік, або Рош-га-Шана. В Умані його зустрічало понад 30 тисяч хасидів, які приїхали сюди з Ізраїлю, США, Канади, Бразилії та країн Європи. Похмура погода з невеликим дощиком ніскільки не зіпсувала настрою гостям міста, які молилися, просили покровительства цадика (праведника) Нахмана, танцювали.

Традиційний спокій і розміреність життя Умані цими днями змінилися на шум, гамір і веселощі. Саме цадик Нахман проповідував, що молитва не повинна бути гнітючою, вимовляти її потрібно упереміш із танцями, піснями й усілякими веселощами. Крім того, цадик рекомендував своїм парафіянам відступити від зазубрених з дитинства глав Тори (традиційного іудейського закону) і молитися серцем рідним ідишем, а не івритом, як це заведено у класичному іудаїзмі. На основі цих постулатів і тез й була сформована група брацлавських хасидів. Остання проповідь цадика Нахмана, який жив в Умані, де його й поховали, була присвячена новому року за іудейським календарем. У ній він заповів послідовникам приїжджати на його могилу.

Публічний «праведний» гнів голови Ради Федерації Росії Валентини Матвієнко, якій США після тривалих роздумів видали візу обмеженого типу, такий самий брехливо-лицемірний, як і вся російська політика. І річ навіть не в тому, що пані Матвієнко, під чиїм майстерним диригентством Рада Федерації у березні 2014 року проголосувала за підтримку звернення до Путіна з проханням ввести війська до українського Криму, тепер з удаваним обуренням каже, що США грубо порушили «норми міжнародного права, принципи демократії і свободи слова». 

Євген Колодійчук був одним із небагатьох на нашому курсі, хто не похвалявся наполеонівськими літературними замірами. Тоді як більшість із нас розповідали, що вже творять романи, поеми, драми, кіносценарії, — чи не кожен був уже за п’ять хвилин до безсмертя за життя. Щоправда, минули десятиріччя, а архігеніальні творіння так і не явилися на очі читача.

Васькові всього чотири роки. Та сам він вважає, що насправді йому набагато більше. Бо чув, як сусід казав його мамі: під час війни один рік іде за два. Або навіть за три. Отже, оці чотири пальці на одній руці плюс чотири з другої... А де взяти ще чотири? Одне слово, він уже майже дорослий! І добре затямив: не все з того, що кажеш рідним чи знайомим, потрібно повторювати чужим. Ось і на запитання «Де твій тато?» не завжди слід бадьоро вигукувати «Хохлів мочить!» Хоч раніше, почувши це, всі тільки голосно сміялися. І навіть спеціально перепитували, щоб він знову повторив відповідь — ще голосніше. Хлопчина тоді також сміявся, радіючи, що їх розсмішив. 

Нині, коли майже всі ЗМІ публікують різну інформацію та аналітичні матеріали про економічну скруту й падіння обсягів виробництва, зокрема експорту України, все-таки хочеться поговорити про позитиви. А саме про пошуки нових ринків збуту для наших товарів і послуг не лише в країнах ЄС, а й в інших, адже без цього просто неможливий розвиток будь-якої економіки. 

Уродженцеві Сумського району учасникові АТО Григорієві К. 29 років. Минулої осені під Дебальцевим зазнав серйозного поранення — ворожий осколок роздробив гомілковий суглоб і пошкодив нерв лівої ноги. Після лікування у шпиталі приїхав додому, де звернувся по допомогу до Сумського протезно-ортопедичного цеху.

Протягом трьох тижнів місцеві спеціалісти виготовили ортез гомілково-стопного суглоба, чим значно полегшили життя захисника України. І хоч про повну реабілітацію говорити зарано, кваліфікована допомога місцевих спеціалістів неоціненна для бійця і його рідних. 

Побоювання, що Закарпаття опиниться серед областей, в яких Перспективний план формування спроможних територіальних громад залишиться паперовим документом — імітацією реформи місцевих органів влади, а не керівництвом до дії, на жаль, справдилися.

Місцеві громадські активісти ще на початку серпня застерігали про небезпеку гальмування адміністративно-територіальної реформи та процесу децентралізації. Адже перспективного плану на той час не було затверджено. (Закарпаття і Тернопілля — дві області, які не затвердили документа на рівні облрад).